дитина

Дитина, -ни

ж.

1) Ребенокъ, дитя. Тоді мама біду знає, коли малую дитину має. Ном. № 9189. Він мені за дитину рідну став. МВ. І. 22. Знайти дитину. Родить дитя. нарядити дитину. Родить дитя — преимущественно помимо брака.

2) Сынъ или дочь, хотя бы и взрослые. Чи я в тебе, мати, не твоя дитина, коли моя мука тобі дуже мила. Мет. 70. батькова дитина. Ном. № 7485, мамина дитина. Любимчикъ отца, матери.

3) продавати дитину. Родъ игры. О. 1861. XI. 30, 51. ум. дитинка, дитинонька, дитиночка. Аби дружинна, дасть Бог дитинку. Ном. № 9181. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати. Макс. (1849), 103.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дитина — бі́сові (вра́жі, су́чі і т. ін.) ді́ти, лайл. Уживається як лайливий або добродушно-лайливий вислів на чиюcь адресу. Позад себе він чує приглушений регіт — з нього ж, бісові діти, насміхаються (М. Фразеологічний словник української мови
  2. дитина — -и, ж. (мн. діти, -ей). 1》 Маленька дівчинка або маленький хлопчик. || перен. Про наївну, недосвідчену людину. 2》 Син або дочка незалежно від їх віку. 3》 чого, перен. Той або те, що успадкували характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дитина — Дити́на, -ни, -ні; ді́ти, -те́й Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. дитина — дити́на: ◊ пригу́ляти дити́ну → пригуляти Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. дитина — син. кіндер, пацик. Словник жарґонної лексики української мови
  6. дитина — ДИТИ́НА, и, ж. (мн. ді́ти, е́й). 1. Маленька дівчинка або маленький хлопчик. Сільська дитина росла серед природи (Коцюб., III, 1955,26); Для дитини світ кінчається За сусіднім частоколом, — Ще Міцкевич це сказав (Рильський, І, 1956, 151); *У порівн. Словник української мови в 11 томах
  7. дитина — дитина – маля – немовля У розмовному стилі використовуються синоніми дітлахи, дітлашня, діти. Однак варто розрізняти змістові відтінки слів дитина, маля, немовля. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  8. дитина — Бабинець (дитя, народжене від жінки в старому віці), безштанько, бігунець (вже бігає), бігунчик (т.с.), біднятко (дит. бідних батьків), близнюк, близня, близнятко, босоніжко, брикун, брикунець, брикунчик, відмінча (за нар. Словник синонімів Вусика
  9. дитина — [диетина] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  10. дитина — ДИТИ́НА (маленький хлопчик або маленька дівчинка), ДИТЯ́ пестл., ЧОЛОВІ́ЧОК пестл., ДІТВА́К розм., ВИ́ЛУПОК зневажл. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні (Т. Словник синонімів української мови
  11. дитина — дити́на іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  12. дитина — (син або дочка для батьків) пестл. дитя, дитинча, (грудна) немовля, (більше) розм. маля, малюк. Словник синонімів Полюги
  13. дитина — Дітвак, чадо; (мала) мали, маленя, обр. опецьок, капшук, карапуз, дит. ляля; (до року) немовля, пискля, пискун, ф. голопуцьок; (моя) нащадок, плоть і кров; У ФР. Словник синонімів Караванського
  14. дитина — Дай, Боже, дитину, най хоч відпочину. Молилась жінка, яка тяжко працювала без відпочинку, надіючись відпочити у злогах. Дитина доти рачкує, поки в ногах сили не чує. Життєвий досвід. Чоловік доти боїться всякого діла, поки не впевниться, що подужає його. Приповідки або українсько-народня філософія
  15. дитина — Людина від моменту народження до юнацького віку, організм якої інтенсивно росте. Універсальний словник-енциклопедія