дитина

ДИТИ́НА (маленький хлопчик або маленька дівчинка), ДИТЯ́ пестл., ЧОЛОВІ́ЧОК пестл., ДІТВА́К розм., ВИ́ЛУПОК зневажл. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні (Т. Шевченко); Горе тому, хто посміє підняти Руку на першу усмішку дитяти! (М. Рильський); Данило.. підходить до колиски. У споруді, виплетеній із шелюги, спить маленький чоловічок і зрідка плямкає устами (М. Стельмах); Юрба люду біжить живо, Чоловіки і жінки, Старі, слабі й дітваки (І. Франко); Дітвора засміялася. — Ач сміються, вилупки! — сказав Яків (Панас Мирний). — Пор. 1. ді́ти, маля́.

ДИТИ́НА (щодо батьків — син або дочка), ДИТЯ́ пестл., КРОВИ́НКА пестл., ЧА́ДО уроч., жарт., ПЛОТЬ І КРОВ (ПЛОТЬ ВІД ПЛО́ТІ) уроч., ПОРО́ДЖЕННЯ уроч.; ВИ́ШКРЕБОК зневажл. (про останню дитину в сім'ї). — Дитино моя дорога, кровинко моя виплакана (М. Стельмах); У них народилося дитя, гарненька донечка (О. Гончар); І батьки, і їхні чада спокійно відпочивають на дачах (В. Канівець); І вперше він синам сказав: ..Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (М. Бажан); — Вставай, породження богині! Ти спиш, але не сплять боги (М. Зеров); — Ти мені в ноги падай за те, що я твого вишкребка весь вік годую (Григорій Тютюнник).

I. ДІ́ТИ (маленькі дівчатка й хлопчики), МАЛЕ́ЧА, ДІТВОРА́ розм., ДІТЛАХИ́ розм., ДІТЛАШНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ТА розм., ДРІБНО́ТА розм., ДРІ́Б'ЯЗОК розм., ДРОБИНА́ розм., МІЛКОТА́ розм., ДІТИ́СЬКА розм., МА́ЛЕЧ діал., БАХУРНЯ́ діал., ДРІБ діал.; НЕБОЖА́ТА пестл. (у зверненні старшого до молодших). Школа стояла на центральній садибі, і діти з Вишеньок навчалися тут. Малечу возив спеціальний автобусик (В. Дарда); Біжить весела дітвора зі школи (Д. Павличко); На стадіоні в парку дітлахи грали в футбол (Є. Гуцало); Пошкутильгав (секретар) до вікна, видивляючись на дітлашню в скверику (В. Большак); Матерів світлішають обличчя, і сіяють очі дитинчат (В. Сосюра); Тільки він ступив на подвір'я, як за ним вискочили діти — вся дрібнота (М. Чабанівський); Дома десь там діти, дріб'язок голодний чекає на неї (Д. Бедзик); — Погляди лишень, моя дробина зовсім голюсінька (І. Франко); Коло Катрі Мелася — третя моя дочка, а там вже пішла мілкота (Марко Вовчок); — Ураган нас мало не потопив... Тріщало все... Матері з дітиськами кричали від жаху (О. Гончар); На вулиці скрізь біля кожної халупки купчилися дорослі і малеч (О. Досвітній); — Кукурудза готова! Гей, до кукурудзи, бахурня! — кличе Стефко (І. Франко); Лишив я вас самих у хаті, дріб такий, без кришки хліба (І. Франко); Веселі небожата! Чи не обридло бігать вам і по горам, і по долам? (Л. Боровиковський). — Пор. 1. дити́на.

МАЛЯ́ (маленька дитина; мала тварина), МАЛЕНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ розм., ДИТЯ́ТКО пестл., ДИТИНЯ́ пестл., ПЕРВО́ЛІТОК розм., ГОЛОПУ́ЦЬОК (ГОЛОЦЮ́ЦЬОК) фам., ПУ́ЦЬВІРІНОК фам.; МАЛЮ́К розм., ДИТИ́НКА пестл., ЛЯ́ЛЯ розм., ЛЯ́ЛЬКА розм., КАРАПУ́З жарт. (мала дитина); МАЛЕ́НЬКИЙ (про малого хлопчика); МАЛЕ́НЬКА (про малу дівчинку); НЕМОВЛЯ́ (дитина, яка ще не вміє говорити; грудна дитина); КРИ́ХІТКА пестл., КРИШЕНЯ́ пестл., КРИ́ХТА пестл. (дуже мала дитина або тварина). І на руках у матері маля Од сонця мружиться і мов піймати хоче щось у повітрі (В. Бичко); І не знають хлоп'ята, Що із цим же ім'ям Біля двору і хати Я гасав маленям (А. Малишко); З хати, двері в яку були прочинені, вирачкувало замурзане по самісінькі вуха дитинча (М. Олійник); Їжачок, Мале дитятко, Сам полив З посівом грядку (М. Стельмах); Віддала Пазя дитиня до мене, а сама до Львова в мамки (Лесь Мартович); Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони (вівці) під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші... (М. Рильський); Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Ганна Барвінок); .- Він почав з дітьми пиріжки з квасолею ліпити. Не вміє ж, ледачий макогон, а взявся, щоб потішити своїх пуцьвірінків (М. Стельмах); Малюки обсіли ночви, руками хлюпались у теплому купелі і бризкали на рожеве тільце найменшого братика (С. Чорнобривець); Дитинка вродилась. Мене ґаздиня з служби геть нагнала (І. Франко); Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Т. Шевченко); .- Ти вже прокинувся, синочку? А я тобі ляльку привела, дівчинку. Он бач, яка! (О. Довженко); Виманений окрайцем, з печі на лежанку спустився, нарешті, сам Василько, білоголовий, лобатий карапуз (О. Гончар); Спить маленький; матусину руку щільненько Обняли рученята дрібнії (Леся Українка); Маленька встане: — Мамо, мамо, А де наш тато? (П. Воронько); З-за цегельні торохтів віз. Їхали молодиці з немовлятами (О. Кундзич); Іноді Максиму Тадейовичу випадало йти з дому в той час, коли мами і бабусі розбирали своїх крихіток з дитячого садка (Ю. Мартич); Спи, моя крихто, рости крилата, Дітки вже сплять малі (Я. Шпорта). — Пор. 1. дити́на.

ПОРО́ДЖЕННЯ (те, що породжене, викликане до життя, спричинене чим-небудь), ПЛІД, ДИТЯ́ розм., ДИТИ́НА розм. рідше, ЧА́ДО книжн., ірон. Яке вже там по смерті воскресіння, Яка там вічність? То усе мана, Усе примарні, злуднії видіння, Породження тривожного сумління (переклад М. Лукаша); І голос чую я настирливо-шорсткий: "Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?" (М. Зеров); Аракчеєвщина — рідне дитя самодержавства (М. Рильський); Зароджується у нас (в Галичині).. і лібералізм, до котрого так голосно признається д. Федір Чорногора в імені цілої "Правди", в імені всіх народовців галицьких. Що ж воно за таке чадо, той лібералізм? (І. Франко).