завдавати
Завдавати, -даю́, -єш
сов. в. завдати, -дам, -даси, гл.
1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13.
2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54.
3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744.
4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34.
5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жалю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жаху, страх 2, страху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх 2 завдавати. Макс. 1849, 89. — муки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла, прочухана, прочуханки, хлосту, чосу. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — туги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55.
6) — брехню, неправду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74.
7) — думки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221.
8) — дурня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.
Значення в інших словниках
- завдавати — завдавати – задавати Щоб не було плутанини у вживанні цих дієслів, запам’ятайте їхні значення. Завдавати – робити комусь щось неприємне; заподіювати. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- завдавати — завдава́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- завдавати — ЗАВДАВАТИ – ЗАДАВАТИ Завдавати, -даю, -даєш. Переважно чинити комусь щось неприємне; викликати, спричиняти щось неприємне; сполучається, як правило, з іменниками негативного плану: болю, втрат (втрати), жалю, клопоту, мороки, мук (муки), неприємності... Літературне слововживання
- завдавати — Завдава́ти. У сполуч. Завдавати ходу й заходу — завдавати клопотів. Господарство і ріжні духовні відправи завдавали єму немало ходу й заходу (Галіп, 58). Українська літературна мова на Буковині
- завдавати — (кривди) чинити <�коїти, заподіювати> що; (болю) викликати <�спричиняти> що; (душевних мук) ІД. щипати за серце; (на плечі) підпомагати брати, піддавати; (далеко) запроторювати, засилати; (питання) Д. ставити. Словник синонімів Караванського
- завдавати — -даю, -даєш, недок., завдати, -дам, -даси, док., перех. 1》 чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. || У сполуч. з деякими іменниками означає дію, результат якої виражено іменником. Великий тлумачний словник сучасної мови
- завдавати — ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ (ІЗНІМА́ТИ рідко), ЗНО́СИТИ розм. Словник синонімів української мови
- завдавати — Задава́ти і завдава́ти, -даю́, -дає́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- завдавати — ЗАВДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ЗАВДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех. 1. чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. Словник української мови в 11 томах