завдавати

ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ (ІЗНІМА́ТИ рідко), ЗНО́СИТИ розм.; ПІДТЯГА́ТИ (ПІДТЯ́ГУВАТИ), ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ), ПІДВА́ЖУВАТИ (застосовуючи силу); ЗАВДАВА́ТИ розм. (тягар, ношу на плечі, спину); ВИВА́ЖУВАТИ (ВИВАЖА́ТИ) розм. (за допомогою важеля, підойми). — Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́ (ізвести́), здійня́ти, зня́ти (ізня́ти), знести́, підтягну́ти (підтягти́), ви́тягнути (ви́тягти), підва́жити, завда́ти, ви́важити. Думка її повернулась до листа. Марта підняла його й роздивлялась, не читаючи (В. Підмогильний); Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Звелася длань Господня і кетяг піднесла, де зорі Великодні — ні ліку, ні числа (В. Стус); З останньої сили Марія підвела хрест, поставила його вертикально (В. Яворівський); Маршалківська сторожа повільно зводила міст (З. Тулуб); Там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж (М. Коцюбинський); Скільки-то разів йому снилося, що зніма його щось у воздухи з птицями, що падає він і розбивається (Марко Вовчок); Шаблю на друга зніс побратим (А. Малишко); Опришка підтягають зашморгом на кільканадцять цалів понад землю (Лесь Мартович); Македон пішов з дідом до криниці, витягнув відро води (А. Шиян); Вночі вони підважили камінь, і Дорофтей спустився в пивницю (казка); Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі (М. Стельмах).

СПРИЧИНЯ́ТИ що (бути причиною появи чого-небудь), СПРИЧИ́НЮВАТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ЗУМО́ВЛЮВАТИ, ДАВА́ТИ, ПРИНО́СИТИ, НЕСТИ, СІ́ЯТИ, ПРИВО́ДИТИ до чого (доводити до яких-небудь наслідків); ПРИЗВО́ДИТИ до чого, ЗАПОДІ́ЮВАТИ що, ЗАВДАВА́ТИ чого, рідше що (про неприємність, шкоду тощо); ПОСИЛА́ТИ розм., ДАРУВА́ТИ розм. (перев. із сл. Бог, доля і т. ін. — наділяти чим-небудь). — Док.: спричини́ти, породи́ти, ви́кликати, зумо́вити, да́ти, принести́, посі́яти, привести́, призвести́, заподі́яти, завда́ти, посла́ти, подарува́ти. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник); Чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів (М. Стельмах); Вся мудрість людини — в праці. З нею почуваєш, що живеш недаремно в світі, дає вона певність тобі й шану людську, приносить навіть у самотності радість (О. Гончар); О весно, весно! Час любові! Який несеш ти мені сум, І томне хвилювання крові, І хвилювання томних дум! (переклад М. Рильського); Рана загоювалась, але виснаження і застуда на фронті призвели до захворювання на туберкульоз (С. Скляренко); Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду (з журналу); Ні сили віщої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла (М. Рильський). — Пор. зумо́влювати, 1. викликати.