завдавати

завдавати – задавати

Щоб не було плутанини у вживанні цих дієслів, запам’ятайте їхні значення. Завдавати – робити комусь щось неприємне; заподіювати. Сполучається здебільшого з іменниками, які передають негативний зміст: завдавати болю, втрат, жалю, клопоту, мороки, мук, неприємності, нудьги, образи, страждань, поразки, прикрості, скорботи, смутку, страху, суму, тортур, туги, удару, шкоди і т. ін. Наприклад: “Зчорнілий, спалений посухою степ ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові” (Михайло Коцюбинський), “Танк Шашла, напевно, був останнім у групі військ, які, завдаючи німцям великих втрат, відходили на схід” (Юрій Збанацький). Зі словами позитивного плану поєднується зрідка: завдавати втіхи. Уживається також у розумінні “допомогти комусь підняти тягар на плечі, спину; піддати”. “ – От завдай мені, сину, на плечі тую в’язку” (Іван Франко). Або в значенні “додаючи якийсь продукт, готувати тісто, ряжанку і т. ін.”. “Жінки тим часом обдивлялися запаси, дивувалися хлібові святому, що він у Олени Іванівни завжди і пухкий, і високий; розпитувалися – у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали” (Панас Мирний).

Задавати. Основне значення – пропонувати, давати щось для виконання, розв’язання або відповіді; показувати приклад”. “Коли учитель нам задає урок на завтра, я тихесенько з-під парти витягаю маленьку книжечку” (Павло Тичина), “Загрібний, той, що сидить ближче до корми, задає тон усій команді” (Вадим Собко). Задати жару, завдання, задачу, перцю, прочухана, тон, урок, хропака, чосу.

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. завдавати — завдава́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. завдавати — ЗАВДАВАТИ – ЗАДАВАТИ Завдавати, -даю, -даєш. Переважно чинити комусь щось неприємне; викликати, спричиняти щось неприємне; сполучається, як правило, з іменниками негативного плану: болю, втрат (втрати), жалю, клопоту, мороки, мук (муки), неприємності... Літературне слововживання
  3. завдавати — Завдава́ти. У сполуч. Завдавати ходу й заходу — завдавати клопотів. Господарство і ріжні духовні відправи завдавали єму немало ходу й заходу (Галіп, 58). Українська літературна мова на Буковині
  4. завдавати — (кривди) чинити <�коїти, заподіювати> що; (болю) викликати <�спричиняти> що; (душевних мук) ІД. щипати за серце; (на плечі) підпомагати брати, піддавати; (далеко) запроторювати, засилати; (питання) Д. ставити. Словник синонімів Караванського
  5. завдавати — -даю, -даєш, недок., завдати, -дам, -даси, док., перех. 1》 чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. || У сполуч. з деякими іменниками означає дію, результат якої виражено іменником. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. завдавати — ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ (ІЗНІМА́ТИ рідко), ЗНО́СИТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. завдавати — Задава́ти і завдава́ти, -даю́, -дає́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. завдавати — ЗАВДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ЗАВДА́ТИ, да́м, даси́, док., перех. 1. чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. Словник української мови в 11 томах
  9. завдавати — Завдавати, -даю́, -єш сов. в. завдати, -дам, -даси, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Словник української мови Грінченка