1. Словник української мови Грінченка

знати

Знати, -знаю, -єш

гл.

1) Знать. Хто ж в світі знає, що Біг гадає! Ном. № 29. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. Десь ви не знаєте любощів ізроду. Мет. 93.

2) Видно, замѣтно. Знати, Марусю, знати, в которій вона хаті. Мет. 234. З ким стояла, говорила — підківоньки знати. Чуб. III. 112. Знати милу по личеньку, що не спала всю ніченьку. Лавр. 115.

3) Видно. Знать не дуже добачали старі очі. Левиц. І. 2.

4) Съ отрицаніемъ. Неизвѣстно. Не знати, щоб то значило. О. 1862. VI. 96. Не знать, де ділось. ЗОЮР. II. 34. Чоловік не знать куди і подавсь. Стор. МПр. 59. Не знать по якому говорять. Се я не знать чого злякалася. Г. Барв. 195. Послѣднее выраженіе имѣетъ также значеніе; пустяка испугалась. Выраженія не знати що (чого, чому и пр.), не знати за що — значатъ не только неизвѣстно что, за что, но также имѣютъ смыслъ: ничтожная вещь, маловажная причина, пустякъ, изъ-за пустяка. Чого тобі смутитись не знать чим? МВ. (О. 1862. III. 63). Бідкається не знать чим. Ном. № 13685. Не знать за що зазмагались.

5) знай. Будто, какъ будто. Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками. Федьк. Пов.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. знати — зна́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. знати — Відати, бути в курсі чого; (ремесло) розумітися на, тямити в; (по-грецьки) могти, уміти; (кого) бути знайомим <�знатися> з; (хто є хто) розуміти, усвдомлювати; (за ким) примічати; (одного Бога) визнавати; (горе) зазнавати, переживати; ПР. СЛ. Словник синонімів Караванського
  3. знати — I відати, знавати, знатися (на чому), кумекати, петрати, розумітися (на чому), тямити, чувити ("Може, ви чувили?" в знач. "знали") Фразеологічні синоніми: бути обізнаним; бути поінформованим; знати батька свого лисого; знати від "а" до "я"... Словник синонімів Вусика
  4. знати — знаю, знаєш, недок. 1》 перех., також про кого – що і з підрядним реченням. Мати якісь дані, відомості про кого-, що-небудь. || що за ким, перев. із запереч. част. не – вважати щось властивим кому-небудь. Знаю я вас ірон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. знати — зна́ти : ◊ да́ти зна́ти повідомити (м, ср, ст): Дай знати, коли зможеш прийти, я тоді також підійду (Авторка) ◊ зна́ти, котрою ка́ртою загра́ти → карта Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. знати — Будеш знати по чому локоть кваші. Зазнаєш клопоту та біди. Дай Боже усе знати, та не все робити. Треба знати і добре і лихе, та не випробовувати лиха на собі. Знав добре Біг, що не дав свині ріг. Щоб злоба та самоволя не панували у світі. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. знати — (аж) па́льці зна́ти. Що-небудь невправно, невміло зроблене, невдало приховане; відчутно, помітно. Бреше, аж пальці знати (Укр.. присл..); Пархім орав. У плуг молодичків він здумав попитати: Пішли Бички вихрить — аж пальці знати (Л. Фразеологічний словник української мови
  8. знати — БАЧ у знач. вставн. сл., розм. (ужив. при потребі звернути увагу співрозмовника на певний аспект думки), БА́ЧИШ (БА́ЧИТЕ) розм., БА́ЧТЕ розм. ; РОЗУМІ́ЄШ (РОЗУМІ́ЄТЕ) розм., ЗНА́ЄШ (ЗНА́ЄТЕ) розм. (мають менше змістове навантаження, ужив. Словник синонімів української мови
  9. знати — Зна́ти, зна́ю, зна́єш, зна́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. знати — ЗНА́ТИ, зна́ю, зна́єш, недок. 1. перех., також про кого— що і з підрядним реченням. Мати якісь дані, відомості про кого-, що-небудь. [Деїфоб:] Хіба ти знаєш заміри чужинця, що так його рівняєш до гієни? (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах