1. Словник української мови Грінченка

лихо

Ли́хо, -ха

с.

1) Бѣда несчастіе; горе. Не шукай лиха, — само тебе знайде. Чуб. І. 263. Живе баба за дівером, лиха прикупивши. Ном. № 7506. Аби танцювати вмів, а робити й лихо навчить. Ном. № 12478. Кожна людина своє лихо носе. Ном. № 1992. Через тебе і я буду у лисі. Н. Вол. у. Хто не знає закохання, той не знає лиха. Мет. 31. hа лихо. Ha бѣду. вдарити лихом об землю. Стряхнуть съ себя горе. Козацтво, ударивши лихом об землю, садило гайдука. Стор. МПр. 126. лихом зануди́лось. Охватила сильная тоска. лиха набіжиш. Будетъ тебѣ бѣда. Сим. 74. лиха набратись. Испытать горе. Так то й добуть, лиха не набравшись! Ном. № 13882. лихо спіткало. Случилось несчастіе. лихом торгувати. Эксплоатировать несчастіе.

2) Зло. З письменних все лихо встає. Ном. № 6042. Піп людей карає, а сам лихо робить. Ном. № 7031. Лихо коїти. Ном. № 2874. ум. лишко, лишенько, лишечко. оце ли́шко! Вотъ бѣда! Лишко тяжке! О. 1861. VIII. 3. Заграй мені, дуднику, на дуду, — нехай своє лишенько забуду! Шевч. 486. Ох лишечко! Хтось іде! Шевч. 281.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лихо — ли́хо 1 іменник середнього роду горе ли́хо 2 прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. лихо — Ли́хо, присл. Погано, невдало. Але, на жаль, ще дуже лихо стоять дотичні відносини (Б., 1895, 6, 1); / погано, бідно. Не вважаю, що-м лихо вбраний, ходжу і взимі до моїх знакомих, котрі, дай їм Боже здоров'є, мене в лихій годині в себе перетримують (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. лихо — Горе, біда, нещастя, ід. удар долі, о. страшний суд; (тривале) бідування, ЛИХОЛІТТЯ; лишенько. Словник синонімів Караванського
  4. лихо — див. біда Словник синонімів Вусика
  5. лихо — I -а, с. 1》 Обставина, подія, що викликає страждання; горе, біда (див. біда I 1)). || у знач. присудк. сл. Тяжко, кепсько кому-небудь. || у знач. виг. Уживається для вираження горя, нещастя і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. лихо — ЛИ́ХО¹, а, с. 1. Обставина, подія, що зумовлює страждання; горе, біда (див. біда́¹ 1); протилежне добро (у 1 знач.). У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Т. Шевченко); Ох! Сьогочасне лихо – то справжнє лихо!... Словник української мови у 20 томах
  7. лихо — ли́хо: ●ли́хо го бери́ (проклін) (Франко) ♦ хто ли́ха коштува́в, тому добро смаку́є про людину, у житті якої закінчилися неприємності (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. лихо — Аби лиха не знати, треба на своїй ниві плугом орати. Треба працювати на своїй землі, а лиха не зазнаєш. Без лиха у світі не буває. Без клопоту люди ніколи не є. Більше копи лиха не буде. Хоч і велике лихо, та все ж таки не більше, як буде. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. лихо — аби́ ли́хо ти́хо. 1. Ні в що не втручаючись, виявляючи до всього байдужість; байдуже комусь. Хто мовчить, “аби лихо тихо”, той хоч ні до чого доброго не домовиться, та зате сам буде цілий (Леся Українка); // Тільки б усе було гаразд, благополучно. Фразеологічний словник української мови
  10. лихо — ЛИХО — життєвий стан, обумовлений істотною втратою для даного суб'єкта Н. а відміну від неприємностей і невдач, Л., як таке, відзначається глибиною і непоправністю. Внутрішнім аспектом... Філософський енциклопедичний словник
  11. лихо — ЗЛО (що-небудь погане, недобре, шкідливе), ЛИ́ХО підсил. Соціальне зло; — Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Григорій Тютюнник). Словник синонімів української мови
  12. лихо — Ли́хо, ли́ха, ли́ху і ли́хові, у ли́хові і у ли́ху Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. лихо — ЛИ́ХО¹, а, с. 1. Обставина, подія, що викликає страждання; горе, біда ( див. біда́¹ 1). У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч. Словник української мови в 11 томах