лихо

ЛИ́ХО¹, а, с.

1. Обставина, подія, що зумовлює страждання; горе, біда (див. біда́¹ 1); протилежне добро (у 1 знач.).

У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Т. Шевченко);

Ох! Сьогочасне лихо – то справжнє лихо! – метаючись на всі боки, вигукував дід Улас (Панас Мирний);

Пиймо, панове, пиймо, молодці, Пиймо, ще поки нам п'ється. Поки недоля нас не спіткала, Поки ще лихо сміється! (В. Винниченко);

Наше лихо не в тім, що Україна мала багато партій, а в тім, що вона не мала і не має жодної справжньої партії з усіма відповідними до завдання і до духу епохи прикметами – партії не авангарду класу, не авангарду якоїсь соціальної групи, а авангарду цілого українського народу (І. Багряний);

Від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (О. Гончар);

* Образно. Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (М. Коцюбинський);

* У порівн. Він перехиляється до вікна і побіля церковної огорожі бачить, як саме лихо, тарантас пристава (М. Стельмах);

// у знач. пред. Важко, погано кому-небудь.

Як вдариться ж чумаченько Об поли руками: Доле моя, щастя моє, Лихо мені з вами (Я. Щоголів);

– Оце, лихо мені з тобою та й годі! Це твої вереди? коверзування? (І. Нечуй-Левицький);

– Чому ж ви мирно не живете? Оверко – сирота, жаліти його треба, а ти, Мартинку... Ой, лихо мені з тобою!.. (К. Гриб);

– Лихо мені з ними! – скаржилась Ольга Петрівна. – Вірите, не можна нічого сказати супроти: як візьмуться обоє, то хоч тікай (М. Олійник).

2. Що-небудь погане, зле, недобре.

Чумаки були здорові, то до них і лихо менше липло (з переказу);

Піп людей карає, а сам лихо робить (Номис);

А люди тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Т. Шевченко);

– Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Григорій Тютюнник);

Поява в маєтку європейців стала ніби провісником лиха (М. Дашкієв);

Історичний досвід не раз “нагадував” про те, яке лихо для суспільства несе відсутність у ньому усталених норм і громадянської законності (з наук. літ.).

Зга́дувати / згада́ти ли́хом (лихи́м сло́вом) див. зга́дувати;

Напи́тувати / напита́ти ли́ха (біди́, го́ря, кло́поту і т. ін.) див. напи́тувати.

◇ (1) Аби́ ли́хо ти́хо:

а) ні в що не втручаючись, виявляючи до всього байдужість; байдуже кому-небудь.

Хто мовчить, “аби лихо тихо”, той хоч ні до чого доброго не домовиться, та зате сам буде цілий (Леся Українка);

б) тільки б усе було гаразд, тихо, спокійно, без змін.

На Хом'яка нагнав таке він лихо, Що той і приказку у норку [нірку] заховав, Аби, як кажуть, лихо тихо (Л. Глібов);

– Знов кручуся, як муха в окропі, аби, гадаю, лихо тихо (М. Олійник);

Ви́пити / випива́ти (пи́ти) [гірку́ (по́вну)] [ча́шу] ([по́вний] ківш) [ли́ха, му́ки і т. ін.] [до кра́ю (до дна, до де́нця́)] див. випива́ти;

Ви́пити (ковтну́ти, сьорбну́ти, хильну́ти) [бага́то, чима́ло і т. ін.] ли́ха (го́ря, го́ренька і т. ін.) див. випива́ти;

Го́ре (ли́хо, неща́стя і т. ін.) посі́ло (рідше зуспі́ло) див. го́ре;

Дава́ти / да́ти ли́ха закаблу́кам (закабла́м) [і переда́м] див. дава́ти;

Да́лі (пода́лі) від гріха́ (від ли́ха) див. да́лі;

(2) До ли́ха:

а) (чого) велика кількість; багато, чимало.

[Лев:] Та вже тих сопілок до лиха маєш! (Леся Українка);

– Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (І. Муратов);

– В мене було до лиха бажань і замало конкретності (В. Дрозд);

б) (перев. з дієсл.) уживається для підсилення висловлюваної думки; неодмінно, обов'язково.

– Про неї – нехай або вб'є її, або вона сама покине його до лиха! (М. Коцюбинський);

в) (з прикм.) дуже, надзвичайно.

Саме такою вилеліяв у своїй уяві майбутню дружину. Гарною, до лиха гарною, щоб її красою обпікалися всі (Ю. Мушкетик);

Доско́чити ли́ха (біди́) див. доско́чити;

Зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, біду́ і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці) див. зато́плювати²;

З го́рем (з ли́хом) попола́м (на́впі́л) див. попола́м;

Іди́ [собі́] до чо́рта (до бі́са, до ді́дька, до ли́ха, к бі́су, к чо́рту, під три чорти́ і т. ін.), див. іти́;

[І] сміх і го́ре (гріх, сльо́зи, ли́хо і т. ін.) див. сміх;

(3) Коли́ б (якби́) ті́льки й ли́ха (го́ря, біди́ і т. ін.) – уживається для заспокоєння кого-небудь; не варто переживати, перейматися чимось; пусте, дрібниці.

Все це [переживання] здалося занадто перебільшеним. – Коли б тільки й горя, – кинув хтось з гурту (В. Козаченко);

– Якось воно буде. Обійдеться. – Не турбуйтесь, якби тільки й лиха (з газ.);

Ли́ха прикупи́вши див. прикупо́вувати;

(4) Ли́хо (біда́, лиха́ годи́на) його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є – невідомо, незрозуміло (перев. про що-небудь неприємне, небажане).

Лиха її година знає, від кого вона тікала та ховалася... (Панас Мирний);

[Павлусь:] Я сів і почав дожидати хазяїна. Лихо його знає, куди він подівся (Леся Українка);

Налітають, беруть хлопця.., везуть до Станіслава чи біда го [його] знає куда [куди] (Г. Хоткевич);

Лихо його знає, може, скрізь швендяють польські шпики, і коли вони нас побачать.., – то ми хутко вскочимо в біду (Олесь Досвітній);

– От дитинка, нехай Бог милує! – почувся голос Антоніни .. – І в кого воно вдалося, лиха година його знає (О. Довженко);

(5) Ли́хом об зе́млю, жарт. – немає підстав журитися; байдуже.

– Чого мовчиш? – штовхнула вона Макара. – Замислився, наче на місяць задумав летіти. – Тобі що, подоїла своїх корів та лихом об землю (С. Добровольський);

Ли́хом торгува́ти див. торгува́ти;

(6) Ли́хо несе́ / принесло́ кого, що, зневажл. – уживається для вираження незадоволення з приводу небажаної появи кого-, чого-небудь або небажаного руху кудись; іде хтось.

– А, швагерок коханий, ссе! – крикнув Недоварений, здалека запримітивши на ходу Зелепугу. – А яке-то лихо несе тебе до мене, ти, душе жебрацька, а? (І. Франко);

– Ба й справді, Дзюнику, – встряла Ганця, – куди це нас лихо несе? Лишаймося із Соломоном. Є де жити і Бога хвалити (Ю. Винничук);

(7) Ли́хо та й го́ді – уживається для вираження досади, жалю, незадоволення і т. ін.; погано, неприємно.

Ніяк не розбере, що йому товкуєш [пояснюєш]. Лихо та й годі! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Мені не спалося; лихо та й годі дожидатись було! (Марко Вовчок);

Ли́шенько [ли́хо] напа́ло див. ли́шенько;

Набира́тися / набра́тися го́ря (ли́ха) див. набира́тися;

(8) На ли́хо:

а) уживається для вираження шкодування, жалю з якого-небудь приводу; шкода́.

Парубок гарний, чепурний, та на лихо хазяйства в нього зовсім не було (Б. Грінченко);

На лихо, світив тоді повний місяць (В. Самійленко);

б) (кому, перев. зі сл. собі) уживається для висловлення незадоволення чим-небудь, співчуття комусь і т. ін.

На лихо собі був [Нечипір] такий невеличкий (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Юда:] Я пішов шукать того промовця. Та я знайшов його собі на лихо (Леся Українка);

(9) На яке́сь ли́хо, зі сл. здатися, згодитися і т. ін., фам. – для чого-небудь, навіщось.

– Боржій, боржій, жінко!.. Докажи, що твоя висока порада на якесь таки лихо здалася. Давай нам якої-небудь настоянки чи запіканки, тільки такої, щоб і старе помолодшало (П. Куліш);

Не мину́ти ли́ха (біди́) див. мина́ти;

Не оббере́шся (не обере́шся, не обібра́тися і т. ін.) ли́ха (біди́, кло́поту і т. ін.) див. оббира́тися;

Не помина́ти ли́хом (рідше лихи́м сло́вом) див. помина́ти¹;

(10) Ох (ой), [мені́] ли́хо! <�Ой (ох), ли́шенько (ли́шечко) [мені́ (моє́)]!> – уживається для вираження хвилювання, заклопотаності, страху, відчаю, досади, здивування і т. ін. (перев. в неприємних, небажаних ситуаціях).

– Ох, мені лихо! – аж крикнула Оксана, оглядівшись, – куди ж я оце йду? (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Шельменко:] Ой, лишечко! пропав я на світі! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Ох, мені лишенько! – жахнулась Олександра (М. Коцюбинський);

– Ой, лишенько! – забідкалась мати (А. Головко);

– Дивись, не здумай любов закрутити! – Ой, лишенько моє! Почав учити (П. Автомонов);

Помогти́ (допомогти́, зара́дити і т. ін.) біді́ (го́рю, ли́ху і т. ін.), див. помага́ти;

Почо́му (почі́м) ківш (фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха див. ківш;

Сто лих див. сто;

То́рба ли́ха і мішо́к біди́ див. то́рба;

(11) Туди́ до ли́ха!, несхв. – уживається для вираження незадоволення, розчарування, здивування, обурення з приводу чого-небудь неприємного, несподіваного і т. ін.; погано.

[Хуса:] Швидше йди вдягайся [Йоганна:] А маю тільки сю одежу. [Хуса:] Туди до лиха! (Леся Українка);

Уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю див. ударя́ти;

(12) [Що] аж ли́хо – уживається для підсилення характеристики кого-, чого-небудь; дуже добрий або дуже поганий; дуже добре або дуже погано.

– Так говорить [пан], що аж лихо! Що мужиків треба й наукам учити, і жалувати, і невідь-що! Десь його мудро дуже навчено! (Марко Вовчок);

(13) Як (мов, ні́би і т. ін.) на ли́хо – уживається для вираження незадоволення чим-небудь небажаним, непотрібним і т. ін.; недоречно.

Треба практикуватися, а тут, як на лихо, приїхав Мишанецький (М. Коцюбинський).

ЛИ́ХО², присл., рідко.

1. Зі злістю, сердито, роздратовано.

– Досить! – Гальванеску лихо гримнув і люто визвірився на Сахно (Ю. Смолич).

2. Недобре, погано.

Ступосян .. ніччю трясся від холоду в своїх нужденних, лихо накритих халупках (І. Франко);

Тепер жию [живу] лихо, бо тато загніваний, не дає удержання (В. Стефаник);

// у знач. присудк. сл.

Поки із ним, при йому [ньому], то й нічого, – очі світ бачать; а зостанеться сама – боязко та лихо їй (Марко Вовчок).