лихо

ЛИ́ХО¹, а, с.

1. Обставина, подія, що викликає страждання; горе, біда ( див. біда́¹ 1).

У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч., І, 1963, 336);

Від надміру води криничани терпіли часом справжнє лихо (Гончар, Таврія, 1952, 16);

— *Образно. Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі (Коцюб., І, 1955, 228);

*У порівн. Він перехиляється до вікна і побіля церковної огорожі бачить, як саме лихо, тарантас пристава (Стельмах, І, 1962, 591);

// у знач. присудк. сл. Важко, погано кому-небудь.

Як вдариться ж чумаченько Об поли руками: Доле моя, щастя моє, Лихо мені з вами (Щог., Поезії, 1958, 66);

// у знач. виг. Уживається для вираження горя, нещастя і т. ін.

Ох лихо ж моє! Хоч би він одвернувся, хоч би не дивився на мене! (Мирний, І, 1954, 78);

— Ну, а дома як? Чи все гаразд? — Мотря лежить у сипняку. — Ой, лихо! — забідкався Остап (Головко, II, 1957, 531).

◊ Дава́ти (да́ти) лиха закаблу́кам див. закаблу́к;

До ли́ха:

а) (чого) багато, безліч.

[Лев:] Та вже тих сопілок до лиха маєш! (Л. Укр., III, 1952, 194);

— Ходженою стежкою людина іде й не озирається, хоч і вибоїн під ногами до лиха (Мур., Бук. повість, 1959, 206);

б) уживається як лайливий вислів.

Аж на гони старигань Полетів до лиха, Покотився разів п’ять (Рудан., Старий вовк, 1958, 9);

Панотче! З радою такою йдіть до лиха! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 194);

Доско́чити ли́ха — потрапити в біду.

Спати в такій дорозі — не слід, щоб не доскочити лиха (Кол., На фронті.., 1959, 180);

Зна́ти (узна́ти, пізна́ти і т. ін.), почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха; Узна́ти (пізна́ти), де ли́хо живе́; Ви́пити [свій, по́вний] ківш ли́ха — зазнавати багато горя, страждань, клопоту, неприємностей.

— Доведеться вам тут узнати, почому ківш лиха, — ніби про щось звичайне й необхідне ліниво говорив Шухновський (Збан., Малин. дзвін, 1958, 20);

— Убити б того ненависного управителя.. — Та й графиню отак, як вона тебе за коси та по підлозі, хай знала б, почім фунт лиха (Рибак, Помилка.., 1956, 121);

Як оговталась, обжилася [панночка], то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе (Вовчок, І, 1955, 109);

За коротке своє життя випила дівчина лиха повний ківш (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 136);

[І] сміх і ли́хо — одночасно і смішно і сумно.

— Увесь тремтить [пан], очі палають.., а з нього так і біжать потьоки… Сміх і лихо!.. (Мирний, III, 1954, 164);

Ли́хо його́ зна́є — хто його знає;

Ли́хом торгува́ти — наживатися на чужому горі, нещасті.

Коли хочеш, сину, знать, Де лучче лихом торговать, Іди ти в Січ (Шевч., І, 1951, 277);

Ли́хо прино́сить (надно́сить) кого — про прихід кого-небудь небажаного.

Аж тут лихо надносить комісара (Март., Тв., 1954, 384);

Ли́хо та й го́ді — погано.

Я випустила Катрю з хати, а сама сіла, щоб сон не хилив, та мені не спалося: лихо та й годі дожидатись було! (Вовчок, І, 1955, 198);

Набра́тися (ковтну́ти і т. ін.) ли́ха; Прийти́ся з ли́хом кому: а) пережити горе, нещастя, неприємності.

Розкажу вам, якого раз набрався лиха (Стор., І, 1957, 77);

б) набідуватися.

А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать, як матері (Н.-Лев., II, 1956, 258);

Тут прийшлось Бертольду з лихом: Край чужий, ворожі люди (Л. Укр., І, 1951, 376);

На ли́хо кому і без додатка — на жаль, на горе, на біду.

Парубок гарний, чепурний, та на лихо хазяйства в його зовсім не було (Гр., І, 1963, 314);

На лихо собі був [Нечипір] такий невеличкий (Кв.-Осн., II, 1956, 101);

Не оббере́шся ли́ха з ким і без додатка — про можливість неприємностей, клопоту і т. ін.

Обличчя Сафрона побіліло від хвилювання і прихованої злості на Фесюка: знали ж, кого покликати в чесну кумпанію. Тепер не обберешся лиха з ним (Стельмах, II, 1962, 112);

— Ну що його робить? — Сказала Ведмедиха, — Пусти Свиню за стіл, Не обберешся лиха (Іванович, Перебендя.., 1960, 61);

Не помина́йте (не помина́й) ли́хом; Не зга́дуйте (не зга́дуй) ли́хом — ввічлива форма прощання з ким-небудь.

— Не поминай лихом, лейтенанте! — попрощався моряк із своїм і Харкевича благодійником (Голов., Тополя.., 1965, 14);

— Прощайте, мамо!.. не згадуйте лихом… (Мирний, І, 1949, 216);

Пода́лі від ли́ха — порада не займати, не чіпати кого-, чого-небудь, щоб уникнути неприємностей.

— Не чіпайте його, хлопці, — подалі від лиха (Стельмах, І, 1962, 51);

Сто лих — про великий клопіт, горе, неприємність і т. ін.

Тут ржання кінське з тупотнею, Там разний [різний] гомін з стукотнею. Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (Котл., І, 1952, 233);

Туди́ до ли́ха — вираз незадоволення.

[Хуса:] Туди до лиха! От ще біснувата!.. (Л. Укр., III, 1952, 166);

Ударя́ти (уда́рити, ки́дати, ки́нути, би́ти і т. ін.) ли́хом об зе́млю — забувати горе, біду; не журитися.

Навколо діжі кружляли та вибивали спочатку дружки з боярами, а потім — уся молодь, а там вдарили лихом об землю й старші (Смолич, Мир.., 1958, 59);

Воно минеться все, козаче, не журись! Кинь лихом об землю! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 129);

Вночі тепер сплю мало, А ледве сліз не ллю, А вдень зо всеї сили Об землю лихом б’ю (Л. Укр., І, 1951, 37);

Яко́го ли́ха див. яки́й.

2. Що-небудь погане, зле, недобре.

Піп людей карає, а сам лихо робить (Номис, 1864, № 7031);

А люди тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть (Шевч., II, 1963, 409);

— Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Тют., Вир, 1964, 380).

ЛИ́ХО², присл.

1. Із злістю, сердито, роздратовано.

— Досить! — Гальванеску лихо гримнув і люто визвірився на Сахно (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 102).

2. Недобре, погано.

Ступосян.. ніччю трясся від холоду в своїх нужденних, лихо накритих халупках (Фр., VI, 1951, 303);

Тепер жию лихо, бо тато загніваний, не дає удержання (Стеф., III, 1954, 47);

// у знач. присудк. сл.

Поки із ним, при йому, то й нічого, — очі світ бачать; а зостанеться сама — боязко та лихо їй (Вовчок, І, 1955, 169).