1. Словник української мови Грінченка

ріг

Ріг, рога

м.

1) Ротъ. Коли б свині роги, то б усіх поколола. Ном. № 3827. Там ходить баран з великими рогами. Чуб. І. 129. втяти, збити, притерти ро́ги. Сбить спѣсь. Гордим Бог позбива роги. Ном. № 2457. Були і в кози роги, та притерті. Ном. № 1853. ро́гом вилізти. Переносно: бокомъ выйти. Тривай, це йому рогом вилізе. Ном. № 4103. очі ро́гом лізуть. Дурне, аж очі йому рогом лізуть. Ном. № 6239. Наплакалась, аж очі рогом лізуть. Харьк. де ко́зам роги втинають. де ко́зам ро́ги пра́влять. Куда Макаръ телятъ не гонялъ. Ном. № 3630. Туди тебе зашлють, де козам роги правлять. Ном. № 3631.

2) Роговая пороховница.

3) Рожокъ для нюхательнаго табаку; также для помѣщенія мѣднаго купороса у овечьихъ пастуховъ. Ріг носять чабани з синім каменем, як нюхарі табаку. О. 1862. V. Кух. 38.

4) Муз. Рогъ, рожокъ.

5) Кончикъ полумѣсяца. Молодик-молодик! в тебе роги золоті. Ном. № 268.

6) Каждый изъ двухъ концевъ развилинъ (напр. въ вилахъ, въ мотовилі и пр.).

7) Уголъ наружный, выступъ всякаго предмета съ углами: стола, платка, улицы, рѣки и пр. Сим. III. На перший святий вечір кладеся до вечері на стіл під обрус на всіх чотирьох рогах по головці часнику. МУЕ. III. 39.

8) Мысъ.

9) Лапа у якоря. ум. ріжо́к, ріжечок. Взяла хусту, зав'язала в три рожки по камінчику. Чуб. II. 200.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ріг — ріг 1 іменник чоловічого роду предмет ріг 2 іменник чоловічого роду матеріал; зовнішній кут чогось Орфографічний словник української мови
  2. ріг — муз. ріжок; (вулиці) д. вугол; (стола) край, кут; (берега) мис; (місяця) кінчик; (якоря) сов. лапа; мн. РОГИ, див. ЗРАДЖУВАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. ріг — I [р'іг] рога (предмет) і рогу (матеріал), м. (на) роз'і, мн. роги, роуг'іў II [р'іг] рогу, м. (на) роз'і (зовнішній кут чогось) Орфоепічний словник української мови
  4. ріг — ч. 1》 род. рога. На голові деяких ссавців – твердий кістковий наріст, що звужується до кінця. || Відросток на голові у деяких комах та м'якотілих тварин, що нагадує такий наріст. Роги жука. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ріг — Духовий музичний інструмент, виготовлений з рогів тварин. Спочатку був сигнальним інструментом, використовувався воїнами, пастухами, мисливцями, пізніше застосовувався музикантами як духовий інструмент (див. Цинк, Серпент). Словник-довідник музичних термінів
  6. Ріг — Ріг Достатку (чи Благоденства), символ процвітання. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  7. ріг — РІГ, ч. 1. род. ро́га. На голові деяких ссавців – твердий кістковий наріст, що звужується до кінця. – Воли басували, мов коні, задерши голови, та тільки рогами крутили (І. Нечуй-Левицький); Тут були старі олені, що мали великі гіллясті роги (М. Словник української мови у 20 томах
  8. ріг — ріг: ◊ прите́рти ро́ги вул. 1. вгамувати, втихомирити (ср, ст) 2. змусити підкоритися; зробити покірним, приборкати (ст) (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. ріг — Показав роги. Пізиали його добре. Зрадив свій характер. Утер йому роги. Понизив його в очах людей. Якби свиня роги мала, то людей би поколола. Про зарозумілого та лукавого чоловіка, що хотівби усім накоїти лиха. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. ріг — (рогу) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  11. ріг — (аж) о́чі з ло́ба (з голови́) вила́зять (лі́зуть) кому, у кого і без додатка, фам. 1. Хтось надмірно натужується, через силу робить що-небудь, надривається і т. ін.; дуже важко комусь. — Цей як візьме (заміж), то на весь вік, до іншої не перекинеться. Фразеологічний словник української мови
  12. ріг — МИС (частина суші, яка гострим кутом входить у море, озеро тощо), РІГ, КОСА́ (намивна вузька частина суші). Жовті піщані миси виступали в річку (О. Словник синонімів української мови
  13. ріг — Ріг, ро́га (одного) і ро́гу (матеріалу); ро́ги, ро́гів (у тварин) ріг, ро́гу; роги́, -гі́в (угол) ріг, ро́гу; ро́ги, -гів (геогр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. ріг — РІГ, ч. 1. род. ро́га. На голові деяких ссавців — твердий кістковий наріст, що звужується до кінця. — Воли басували, мов коні, задерши голови, та тільки рогами крутили (Н.-Лев., II, 1956, 317); Тут були старі олені, що мали великі гіллясті роги (Трубл. Словник української мови в 11 томах