натуралізм

натуралі́зм

• натуралізм

(франц. naturalisme, від лат. natura — природа)

- літ. та мист. напрям, що склався в ост. третині 19 ст. в Європі і США. Виник у Франції (творчість Е. Золя, братів Гонкурів, Гі де Мопассана). Методол. основу теорії Н., осн. принципи якої були сформульовані Е. Золя в зб. статей "Експериментальний роман" (1880 — 1881) та в передмові до т. з. наукового роману "Тереза Ракен" (1867), становлять позитивістська філософія О. Конта, естет. теорія І. Тена, досягнення експеримент. фізіології (К. Бернар). За цією теорією, мист-во покликане служити засобом пізнання об'єктивної дійсності і людської особистості (худож. твори, за Е. Золя, мають бути "людськими документами"), психол. аналіз мусить спиратися на науку, матеріально-біол. фактори проголошуються визначальними, худож. правда рівнозначна достовірності. Н. у літературознавстві оцінюється неоднозначно. З одного боку — це демократизація тематики і проблематики ("Пастка" Е. Золя, "Жерміні Ласерте" братів Гонкурів), зображення класового розшарування суспільства й робіт. руху ("Жерміналь" Е. Золя) і т. ін., з другого — біологізація психол. мотивацій, емпіризм, дегуманізація людської особистості, перетворення її на функцію середовища, підпорядкування спадковим біол. інстинктам. В Україні, де в 19 ст. антропол. історіософія та культурософія стали наук. основою демократизації худож. мислення, Н. став формою переходу від романтизму до реалізму і нерідко переймає функцію останнього. Часто неможливо розрізнити елементи Н. і реалізму у творчості одного письменника. Перші теоретики укр. реалізму (М. Драгоманов, І. Франко) ототожнювали ці поняття. Можна виділити два гол. принципи Н., спільні з реалізмом. Перший — пріоритет життя над естет. канонами, що виявився в наголошенні пізнавального начала худож. творчості, в утвердженні права митця освоювати всі сфери соціального й індивідуального буття людини, у прагненні до простоти й доступності стилю. Другий — принцип соціально-біол. детермінізму, що став одним з наріжних каменів реаліст. типізації, хоча одночасно давав підставу для емпіризму, надмірної побутовізації. Укр. л-ра не мала Н. в його класичному (французькому) варіанті, однак окр. його вияви — стильовий еклектизм, емпіризм, схематизм характерів займають помітне місце у творчості т. з. народницьких письменників (О. Кониський, Б. Грінченко, Олена Пчілка, Т. Зіньківський, В. Левенко, Грицько Григоренко, Т. Сулима та ін.): Н. привертав також увагу молодих І. Франка, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Хвильового, А. Головка та ін.

■ Літ.: Кулиш П. Обзор украинской словесности. "Основа", 1861, № 1; Золя Э. Экспериментальный роман. В кн.: Золя Э. Собрание сочинений, т. 24. М., 1966; Драгоманов М. Література російська, великоруська, українська і галицька. В кн.: Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці, т. 1. К., 1970; Чупринин С. "Фигуранты" — среда — реальность (К характеристике русского натурализма). "Вопросы литературы", 1979, № 7; Франко І. Література, її завдання і найважніші ціхи. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 26. К., 1980; Франко І. Влада землі в сучасному романі. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 28. К., 1980; Кулешов В. Натуральная школа в русской литературе XIX века. М., 1982; Наливайко Д. С. Искусство: направлення, течения, етили. К., 1985.

Л. О. Гаєвська.