валити

ВАЛИ́ТИ¹, валю́, ва́лиш, недок.

1. кого, що. Примушувати падати, силою перекидати.

Бронко спочатку не знав, що сталося. Коли ж захиталися телефонні дроти, здогадався. Валять [люди] стовпи! (Ірина Вільде);

Колись, бувало [батько], вхопивши однією рукою за ногу, валив і зразу ж вивертав догоричерева найбільшого кабана (М. Стельмах);

// Убивати.

Цілими десятками валили хоробрі молодці монголів (І. Франко);

Намітивши серед двору синьоголового селезня, на якого йому вказувала Галя, валив його [Уралов] з першого пострілу (О. Гончар);

// Зрізувати, зрубувати (дерево, ліс).

І старший сказав: – Ну, хлоп'ята, тепера Старого [дуба] валіть! (А. Малишко);

Він валив його [ліс] зі всією нещадністю і пожадністю лісового дикуна (М. Стельмах);

// Руйнувати, розламувати.

“Валіть стіни!” Гайдамаки Стіни розвалили (Т. Шевченко);

Най реве навколо буря .. Валить скелі, лама дуба, землю з місця рушить (П. Грабовський);

// перен. Позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати (про втому, хворобу, сон і т. ін.).

Бідолашне хлоп'я! Кілька ночей він ховався від арешту, перетіпався, перемучився без сну, і тепер от сон його валив, мов билину (І. Багряний).

2. кого, що і без прям. дод. Безладно або у великій кількості скидати, складати кого-, що-небудь кудись.

– Руки пообриваєш, носячи! Нема того, щоб хурку найняти; як на того коня, валять – носи! (Панас Мирний);

Не чекали й смерті – валили на підводи й везли на цвинтар. Везли на цвинтар наших полонених, що були в Німеччині (М. Хвильовий).

3. що, на кого, перен., розм. Накладати які-небудь обов'язки, обтяжувати роботою.

– Жінки! – буркнув Микола. – Усе на жінок валимо. Тільки й біліють їхні хусточки в полі (В. Кучер);

// Перекладати на кого-небудь відповідальність за провину, вчинок і т. ін.; звалювати вину на когось.

[Пан Стась (до людей):] Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі, розбійники – тільки все валили на Кармелюка (С. Васильченко).

4. кого і без дод., діал. Бити.

Тепер хлопці підбігли і почали валити бучками по ногах (В. Стефаник);

Вона [коняка] складала вражено вуха взад і валила скажено задніми копитами (О. Кобилянська).

◇ (1) Вали́ти (зва́лювати, валя́ти) / звали́ти з ніг кого і без дод.:

а) змушувати кого-небудь лягати, падати або позбавляти когось можливості триматися на ногах (перев. про хворобу, втому і т. ін.).

Але й тут чигають на тебе всякі хвороби та валять з ніг (навіть цей лист пишу у ліжку хорий) (М. Коцюбинський);

Страшенний гуркіт звалює мене з ніг. Я втрачаю свідомість... (П. Колесник);

– О, що ви, отче, ми дуже, дуже раді вам, – поспішив запевнити Варава, не забуваючи якнайприродніше вдати, що горілка вже валить його з ніг (М. Стельмах);

– Мій старий – то козарлюга: хоч кухлем [буде пити] – ніщо його з ніг не звалить... (О. Гончар);

б) змучувати кого-небудь або призводити до великого виснаження, хвороби.

Дедалі туга за рідним краєм все дужче валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі (В. Кучер);

З ніг валить бабу горе! (С. Олійник);

Добрі діти на ноги поставлять, а кепські з ніг звалять (прислів'я);

Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила (Т. Шевченко);

(2) Вали́ти (зва́лювати) / звали́ти все доку́пи (до одніє́ї (одно́ї) ку́пи) – змішувати, сплутувати що-небудь, не розбираючись, не враховуючи відмінностей.

Виступив критик Єфремов, почав валити до одної купи символістів і декадентів (М. Олійник);

Все ж у його серці чомусь жевріла образа на тих, хто валив усе докупи (Ю. Бедзик);

(3) Вали́ти (зва́лювати, зверта́ти, поклада́ти, склада́ти, рідше спира́ти) / звали́ти (зверну́ти, покла́сти, скла́сти, рідше спе́рти) вину́ (прови́ну) на кого – несправедливо звинувачувати кого-небудь у чомусь.

– Навіщо ти псуєш курей, а вину спираєш на малих звірків? (з казки);

– Вали, парубче, на мене всю провину. Немало ж у селі всякої всячини говорять про Окунівну (М. Стельмах);

Кукулик не мав звички .. звалювати провину на першого свого помічника (П. Загребельний);

Онися побачила, що наробила шкоди, та швиденько й подибала з пекарні, щоб .. потім звернути провину на наймичок (І. Нечуй-Левицький);

– Бач, десь там двір злодії обікрали, – ніхто не міг на їх напасти слід, тож шандарі [жандарми] вину на мене склали (І. Франко);

Мені все здавалося, що це зробила чернь, та лиш боялися й тому склали вину на городян... (А. Чайковський);

Дочитавши листа, Олександр [імператор] .. зітхнув. “Якщо війну ми програємо, провину можна буде покласти на Кутузова, бо він діяв без мого дозволу і наказів” (П. Кочура);

(4) Вали́ти (зва́лювати, переклада́ти) / звали́ти (перекла́сти) з хво́рої (дурно́ї) голови́ на здоро́ву – робити винним невинного, звинувачуючи його.

– До цієї каменюки, що в мене на душі, ти теж в якійсь мірі причетний. – Що ще скажи! – похопивсь Віктор. – Вали з хворої голови на здорову! (А. Головко);

– Перекладати з хворої голови на здорову – не дуже мудра й похвальна робота (М. Сиротюк);

– Марія все роздає старцям, а мене звинувачує в злодійстві, валить із хворої голови на здорову (із журн.);

Оберта́ти (розбива́ти, розві́ювати, вали́ти і т. ін.) / оберну́ти (розби́ти, розві́яти, звали́ти і т. ін.) на (у) прах (рідко на пил) див. оберта́ти.

ВАЛИ́ТИ², ва́лить, недок.

1. Іти у великій кількості, посуватися натовпом.

Народ так лавою і валить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Нові пасажири тим часом валять у вагон з безконечними клунками (І. Микитенко);

З обох країв села й через вигін валила молодь (А. Головко);

// Іти прямо, не розбираючи дороги, напролом.

– Голова колгоспу Вартимець зустрівся, напроти так і валить – аж ми носами близько стали, тоді він стріпнув брови, неначе розбудився: “Максиме, ти?” (В. Барка);

– Прошу, сідайте, – відсуває квасолиння з призьби, звільняє йому місце. Та він навіть не дивиться в той бік, а валить просто у двері (Ірина Вільде).

2. Рухатися густою масою.

Дим з печі валив прямо на хату (Панас Мирний);

З важкої непроглядної темряви валив і валив сніг (І. Рябокляч);

Чорний дим з Матвійкового комина ще валив, свердлив сіре небо і вгорі розпливався (К. Гриб).

◇ (1) Ва́лом вали́ти / повали́ти:

а) іти або їхати у великій кількості (про людей).

Заробітчани валом валили з північних губерній (О. Гончар);

[Палажка:] А як приїхав новий лікар та як почули про його лікування, валом повалили хворі (А. Головко);

Коли в село повернувся із Таврії Роман Волошин, люди валом повалили до нього (М. Стельмах);

б) рухатися суцільною масою.

Чорний дим валом валив вище містка, а під містком догори колесами лежала машина (Ю. Смолич).

ВАЛИ́ТИ³, валю́, ва́лиш, недок., що.

Прясти із клоччя вал (див. вал²).

Нумо вал валити (Сл. Гр.).