валити

БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. чим, розм., ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ) рідше, ТРІ́СКАТИ кого, перев. по чому або у що, чим, розм., ГАМСЕ́ЛИТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ підсил. розм., ГИЛИ́ТИ підсил. розм., ГОЛО́МШИТИ підсил. розм., ГРІ́ТИ підсил. розм., ДАВА́ТИ кому, перев. у що, по чому, підсил. розм., ДУБА́СИТИ підсил. розм., ДУ́ТИ підсил. розм., ДУХОПЕ́ЛИТИ підсил. розм., КОЛОШМА́ТИТИ підсил. розм., КРЕСА́ТИ підсил. розм., КРОПИ́ТИ підсил. розм., ЛОКШИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЛУПЦЮВА́ТИ підсил. розм., ЛУШПА́РИТИ підсил. розм., ЛУЩИ́ТИ підсил. розм., МАНІ́ЖИТИ підсил. розм., МІСИ́ТИ підсил. розм., МОЛОТИ́ТИ підсил. розм., МОСТИ́ТИ підсил. розм., МОТЛОШИ́ТИ підсил. розм., НАКЛАДА́ТИ кому, підсил. розм., ПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., ПОЛОСКА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ) перев. чим, підсил. розм., ПРА́ТИ перев. чим. підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., рідше, САДИ́ТИ перев. чим, підсил. розм., СТРИ́ГТИ кого, перев. чим, по чому, підсил. розм., ТІ́ПАТИ підсил. розм., ТЛУМИ́ТИ підсил. розм., ТОВКМА́ЧИТИ підсил. розм., ТОВКТИ́ підсил. розм., ТОЛОЧИ́ТИ підсил. розм., ТРОЩИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ЧОВПТИ́ підсил. розм., ЧУ́ХРАТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., ШМАТУВА́ТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., МО́РСКАТИ підсил. розм., рідко, БА́НИТИ підсил. діал., ВАЛИ́ТИ підсил. діал., МОЛОСУВА́ТИ підсил. діал., ПРАСУВА́ТИ підсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИ розм., ОКЛАДА́ТИ розм. (кого, перев. чим — бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИ кому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИ чим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИ кому, що або чим, розм., ЗАТО́ПЛЮВАТИ кому, в що, підсил. вульг., ОГРІВА́ТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ кого, перев. чим, підсил., розм., ЗАЦІ́ДЖУВАТИ кому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИ розм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИ розм., ТАСУВА́ТИ розм., ТУ́ЗАТИ (ТУСА́ТИ) розм. (бити, штовхаючи чим-небудь — звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИ розм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ) розм. (чим — протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИ розм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИ розм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИ по кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить (ісправник), біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); — Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! — Гріти! Періщити! — Гатити! Молотити! Дубцювати! — Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! — Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! — Трощити! — Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); — Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний); (Андрій:) То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і — стій і дивися — кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); — Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони (борці) попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); (Гаврило:) Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх (панів)! Ой, по тім'ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися (вилізши) на Сука, толочив (Лемко) його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони (півні) злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає (вартовий) його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); — А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); — Серце б'ється, живий, — відповів перший. — Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); — Жерти так умієте? — і шпурляла (мачуха) якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); — Ми Галю від того шибеника (Василя) одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). — Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.

I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док.: звали́ти, повали́ти, поваля́ти, переки́нути, переверну́ти, пове́ргнути, пове́ргти, зве́ргнути, зве́ргти. Щось важке наближається до пасіки.. й вулля (вулики) валить (Марко Вовчок); То буря.. вікові дуби валя, мов пруття! (Г. Квітка-Основ'яненко); Васюта підбіг ззаду, вхопив Панаса та й звалив (Б. Грінченко); Вітер налітає, Людям хати перекидає (П. Тичина); Вози (запоріжці) перевертають, панів із кармазину.. обдирають (П. Куліш); Намагались (стрільці) поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (А. Хижняк); При князі Володимирі, як звергали ідолів, то й Ладоша звергли з Гуляй-ріки у річку Ладинку (І. Микитенко).

ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О. Ільченко); Скрипіло під людськими кроками, і пара валувала з ротів, як із паровозних труб (Григорій Тютюнник); Бухає од коней пара (М. Коцюбинський).

ВИВЕРТА́ТИ (кидати на бік, зрушуючи з місця або вириваючи з коренем), ВАЛИ́ТИ. — Док.: ви́вернути, повали́ти. За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням (О. Довженко); Буря валила легкі літні юрти й намети (З. Тулуб).

ЗРУ́БУВАТИ (рубаючи, відокремлювати що-небудь від основи), СТИНА́ТИ, РУБА́ТИ, ВАЛИ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ (про дерева, ліс). — Док.: зруба́ти, стя́ти, зітну́ти, звали́ти. Високо підкидаючи сокиру, він почав зрубувати кінець промоклої колоди (С. Голованівський); — Знаєте, усім перекажіть моє слово: крім самого пана може стинати мій ліс лише один Бог (М. Стельмах); Дуба він повік не дасть рубати (Леся Українка); Готували (лісоруби) дно під затоплення, валили верби вікові в три обхвати (О. Гончар). — Пор. 1. руба́ти.

ПЕРЕКЛАДА́ТИ на кого-що (змушувати кого-небудь брати на себе якісь обов'язки, завдання, відповідальність за їх виконання тощо); СКЛАДА́ТИ (ІСКЛАДА́ТИ) розм., СКИДА́ТИ (ІСКИДА́ТИ) розм., СПИХА́ТИ фам. (на кого — свої обов'язки, свою відповідальність тощо); ЗВЕРТА́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ розм., ВАЛИ́ТИ фам. (на кого — перев. вину); ВИЇЖДЖА́ТИ (ВИЇЗДИ́ТИ) на кому, розм. (передоручивши свої обов'язки, добиватися позитивного результату чиїмсь коштом). — Док.: перекла́сти, скла́сти (іскла́сти), ски́нути (іски́нути), зіпхну́ти (спихну́ти) (спхну́ти), зверну́ти, звали́ти, ви́їхати. Труд запам'ятовувати свої розумні вислови він перекладає на плечі знайомих, гадаючи, очевидно, що в їхніх головах вони збережуться краще (Є. Гуцало); Робити ніхто не хотів, мало не всю роботу на Хіврю складали (Грицько Григоренко); Винуватих не було. Одні скидали вину на других, а ті на інших (М. Коцюбинський); Мартоха навіть не раз спихала головну господарську роботу на старших дочок (Леся Українка); — Сама краде, а на дівчат звертає (С. Васильченко); (Стась (до людей):) Хіба я не знаю, що самі ви бунтарі, розбійники — тільки все валите на Кармелюка (С. Васильченко); (Аркадій:) Ятут горів у роботі, день і ніч, як віл, тягнув. Бочкарьова нічого не розуміла, виїздила на мені (О. Корнійчук).

СКИДА́ТИ (кидати когоабо що-небудь униз чи з чогось), СПИХА́ТИ, ОПУСКА́ТИ, ЗШТО́ВХУВАТИ (ЗІШТО́ВХУВАТИ), ЗМА́ХУВАТИ (змахом чи змахами руки); ВАЛИ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ (що-небудь велике, важке); ЗВЕРГА́ТИ книжн. (із силою). — Док.: ски́нути, зіпхну́ти, спихну́ти рідше опусти́ти, зштовхну́ти (зіштовхну́ти), змахну́ти, зметну́ти, звали́ти, зве́ргнути, зве́ргти. Автомашина розвозила мішки картоплі, і сам шофер скидав їх вздовж гін (В. Гжицький); Він спав і раптом почув, що хтось сидить на ньому верхи і викручує ліву руку. Сержант скинув лейтенанта на траву (Григорій Тютюнник); Яшко на ходу.. почепився на східець, і хоч кондуктор лаявся і спихав, мовчки й рішуче став на тормозі (А. Головко); Дужий штовхан в плече зіпхнув Шостопалька з високого укосу (І. Ле); Тихозоров знайшов похиле узгір'я.. Коли лізтиме, скажімо, ведмідь, його легко можна буде зштовхнути (О. Донченко); Вони.. змахнули крихти з скатертини (Ю. Смолич); Зметнувши крихти з столу на підлогу, Приник до лампи збуджений Сергій (М. Бажан); Побачив би ти, як будемо звалювати колоди, як вони падатимуть, гупаючи, на землю (А. Хорунжий).

СКИДА́ТИ (кидати, поміщати що-небудь в одне місце), ЗВА́ЛЮВАТИ, ВАЛИ́ТИ. — Док.: ски́нути, звали́ти. Парубки скидають Семенові гроші (М. Кропивницький); Іван скинув весла у перший скраю човен (М. Коцюбинський); Звалювати мішки на купу.

УБИ́ТИ (ВБИ́ТИ) (позбавити життя, застосовуючи зброю, гостре знаряддя, важкий предмет тощо), ЗАБИ́ТИ, ЗАРУБА́ТИ, ЗАКОЛО́ТИ, ЗАРІ́ЗАТИ, ЗАСТРЕ́ЛИТИ (ЗАСТРІ́ЛИТИ), УРА́ЗИ́ТИ (ВРА́ЗИТИ), ЗВАЛИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ) розм., УСТРЕ́ЛИТИ (ВСТРЕ́ЛИТИ) розм., УКЛА́СТИ (ВКЛА́СТИ) розм., ПОКЛА́СТИ розм., ПОЛОЖИ́ТИ розм., СКОСИ́ТИ розм., ПОСІ́КТИ розм., ПІДТЯ́ТИ розм., ПРИСТУ́КНУТИ розм., ПРИКІ́НЧИТИ розм., КІНЧИ́ТИ розм., ПОКІ́НЧИТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., РІШИ́ТИ розм., УКОЛО́ШКАТИ (ВКОЛО́ШКАТИ) розм., ПРОШТРИКНУ́ТИ, ШЛЬО́ПНУТИ розм., УКЛА́НДАТИ діал.; ДОБИ́ТИ, ДОРІ́ЗАТИ, ДОКІНЧИ́ТИ (пораненого); ПІДСТРЕ́ЛИТИ (ПІДСТРІ́ЛИТИ), ПІДКОЛО́ТИ, ПІДРІ́ЗАТИ (завдати смертельної рани). — Недок.: убива́ти (вбива́ти), би́ти, забива́ти, руба́ти, коло́ти, рі́зати, стріля́ти, застре́лювати (застрі́лювати), уража́ти (вража́ти), вали́ти, угро́блювати (вгро́блювати), сікти, підтина́ти, кла́сти, коси́ти, прико́нчувати, кінча́ти, ріша́ти, разити, проштрикувати, добива́ти, доріза́ти, докі́нчувати, підстре́лювати (підстрі́лювати), підко́лювати, підріза́ти, підрі́зувати. — Поліцаї батька вбили (О. Довженко); Виявлено справжнього злочинця, який забив сторожа біля гамазеїв (О. Донченко); (Макар:) Двох капітан при мені зарубав шаблею, а Федот застрелив Івана Береста (І. Микитенко); Він побачив, що Твердохліб звалив рицаря, і схвально помахав рукою (А. Хижняк); Незчулись ляхи, як їх чоловіка з двадцять на місці уклали (О. Стороженко); Багато ворогів поклав я по долині (Леся Українка); Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (П. Грабовський); Скосити ворогів з автомата; Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич); Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Д. Ткач); А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча (Т. Шевченко); — Воєвода.. спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (А. Хижняк); Дивом-дивиною було те, що її (Ярину) досі не порішила куля чи не підтяла шабля якого-небудь бузувіра (О. Ільченко); Гестапівці з школи казарму собі влаштували; спали, як дрохви. Так ми їх сонних і порішили (Ю. Мокрієв); — Рішу її зараз! — І, заточуючись, лютий, нестримний, він зник за дверима (А. Шиян); Одного шпигуна вже вколошкали, а другий ще живий, його міліція розшукує (Ю. Збанацький); — Що ви зробите з заложниками? — Шльопнемо (Л. Первомайський); — Як це так? Через таку погань, повію, та нашим дітям таку наругу терпіти? Ми і її і його (панича) укландаємо (Панас Мирний); Вони були ще живі і в нестерпучих муках стогнали й кричали, благаючи, щоб їх дорізали, добили (О. Стороженко); Знов буде (Андрій) рибку ловити... на пошту побіжить,.. зайця підстрелить (М. Коцюбинський); — Інший випадок трапився пару років тому в Далмації. Там капрала підрізали (переклад С. Масляка). — Пор. умертви́ти.

ВАЛИ́ТИ (позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати — про втому, хворобу, сон і т. ін.), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ. — Док.: звали́ти, повали́ти. Незважаючи ні на втому, що валила з сідел, ні на темряву,.. всі були сповнені пориву.. будь-що пробитись до Києва (О. Гончар); Млявина та смага З ніг валяє небораків, Бідолах дорожніх (І. Манжура); Важке запалення легенів звалило його на третій день (З. Тулуб).

II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́ (ПЛИВТИ́), ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИ розм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИ розм., ПЕ́РТИСЯ розм. (швидко, навально); НАСУВА́ТИ, НАСУВА́ТИСЯ (звідкись на кого-, що-небудь). — Док.: вальну́ти, повали́ти, повали́тися, посу́нути, посу́нутися, поплисти́ (попливти́), попли́нути, потекти́, ри́нути, попе́рти, насу́нути, насу́нутися. Валить, мов тії хвилі, люд од табору (П. Куліш); Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух (І. Котляревський); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Отари овець сунуться по степу (І. Нечуй-Левицький); Тихо посувалась юрма з гори в долину (М. Коцюбинський); У присмерку вечора валували великі натовпи (Г. Епік); Мішана юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); З веселих сіл і селищ давніх все плине люд, мов ручаї (А. Малишко); Юрба текла, текла і раптом стала (Леся Українка); Військо вже і посувало тудою просто у Туреччину (Марко Вовчок); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу (І. Багмут); Між рядняних наметів і яток пруть валом люди, коні і поліцейські (М. Коцюбинський); Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський); Ти бачив у вікно, як у сутінках насувалися червоні (А. Головко).

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

НАГРОМА́ДИТИ (накидати, накласти у великій кількості або безладно, купою), НАВАЛИ́ТИ, НАВЕРНУ́ТИ розм., НАКОПИ́ЧИТИ рідше. — Недок.: грома́дити, нагрома́джувати, нава́лювати, вали́ти, наверта́ти, накопи́чувати, копи́чити. Йому було важко долати перешкоди, що їх нагромадила природа йому на дорозі (В. Гжицький); Ви тут (на столі) навалили, накопичили, ні ладу ні складу, — а тепер о! Все в порядку (І. Франко); Внизу.. було розкидане каміння, неначе хто зумисне навернув на зелену траву (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. нагорта́ти, 1. накла́сти, 1. нанести́.

РУЙНУВА́ТИ (ударами, поштовхами, струсом і т. ін. примушувати що-небудь розпадатися), РОЗВА́ЛЮВАТИ, РОЗБИВА́ТИ, НИ́ЩИТИ, ЗНИ́ЩУВАТИ, ВАЛИ́ТИ, ЗАВА́ЛЮВАТИ, ЛАМА́ТИ, ПЛЮНДРУВА́ТИ, ТРОЩИ́ТИ, РОЗОРЯ́ТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ, ГРОМИ́ТИ, ВИСА́ДЖУВАТИ, РОЗВЕРТА́ТИ, РОЗЛА́МУВАТИ, РОЗРУЙНО́ВУВАТИ, РОЗГРО́МЛЮВАТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ рідко, ЗБУ́РЮВАТИ розм., ЛОМИ́ТИ розм.; РОЗНО́СИТИ розм. (водою); РОЗДО́ВБУВАТИ розм. (бомбами, снарядами тощо); РОЗПИРА́ТИ розм. (із середини). — Док.: зруйнува́ти, поруйнува́ти, розвали́ти, розби́ти, зни́щити, завали́ти, повали́ти, злама́ти, полама́ти, сплюндрува́ти, строщити, потрощи́ти, розори́ти, розтрощи́ти, розгроми́ти, ви́садити, розверну́ти, розлама́ти, розруйнува́ти, звали́ти, поваля́ти рідко збу́рити, зломи́ти, рознести́, роздовба́ти, розпе́рти. І розказують, і плачуть, Як Січ руйнували, Як москалі срібло, злото І свічі забрали у Покрові (Т. Шевченко); Він веде військо на місто, розвалює високі стіни (І. Нечуй-Левицький); Усі розбивали, грабували і палили (ґуральню) (М. Коцюбинський); З ревом летить течія і котить каміння коритом, Валить і нищить усе, що їй заступає дорогу (М. Зеров); Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро (І. Нечуй-Левицький); Замахнувся і вдарив у комин прикладом, — завалив комин на капость (А. Головко); Килині якийсь нічний прийда повалив стіну (Є. Гуцало); Гай, гай! Море грай, Реви, скелі ламай (Т. Шевченко); — Злякався (пан), думав, що Прокіп пішов набирати товариство, щоб сплюндрувати замчище (Панас Мирний); Дот і дзот трощили на шматки (М. Гірник); Як йому в цю мить хотілось понищити, потрощити тут все (О. Гончар); На другий день, пригнавши трактори, таки розтрощили її (церкву), розламали (О. Гончар); Завойовники розоряли храми, палаци (з підручника); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (А. Шиян); Фашисти почали палити й висаджувати Хрещатик (Ю. Яновський); Яри сповнилися водою, що клекотіла, розмивала городи, розвертала греблі, вивертала дерева (К. Гордієнко); А тим часом стародавню Січ розруйнували (Т. Шевченко); Розгромивши (панський) дім, опришки взяли на топірці пораненого товариша й відійшли в ліс (В. Гжицький); — Армії звалюють твердині, руйнують замки, башти та стіни (І. Нечуй-Левицький); Стучи! Стучи!.. Ломи, січи Каміння, злото добувай (М. Чернявський); Септимій узяв місто ... звелів збурити мури (П. Загребельний); Вода за коротку ніч рознесла греблю та гідростанцію (Г. Коцюба); — Немало нам вуликів (під час війни) бандити роздовбали (М. Стельмах); Як же почула скотина кров, як заревуть, як двинуть лавою — батечки, розперли й загони (О. Стороженко). — Пор. спусто́шувати.