виляск

ВИ́ЛЯСК, у, ч.

1. Гучний звук, утворюваний від плескання, ляскання, ударяння об що-небудь.

Десь розлігся такий виляск, що аж за озером одлунало... (Марко Вовчок);

Прискакує [Килина] до нього і пацає з виляском долонею по плечах (Леся Українка);

– А сини де? Де фронтовики? І вслід за цим виляски канчуків і приглушений стогін... (О. Гончар).

2. Пронизливий звук, у який переходить голосний крик, спів, сміх і т. ін.

З виляском, з тюканням застрибала довкола кривляки вдоволена дітвора (О. Гончар);

Сміх був роблений, сухий, з якимись істеричними вилясками. Степан ладен був заткнути їй [тещі] горло, щоб ущухло оте лящання (П. Загребельний);

Горбатюк з виляском зареготав (І. Білик).

3. перев. мн. Відзвук, луна.

Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах).

◇ (1) Аж (ті́льки) ви́ляски (рідко о́дляски) пі́дуть / іду́ть (розляга́ються) – дуже сильно, з лунким звуком.

Старий запорожець, і гадки й думки не маючи про свою неминучу смерть, зареготався щирим реготом, аж одляски на майдані пішли (І. Нечуй-Левицький);

[Олена:] Молодець, Варка, бий. Знай, що не свого б'єш, а чужого .. [Варка:] Припечатала... Аж виляски пішли (І. Микитенко);

А в панському саду соловейко чи плаче, чи сміється, аж виляски розлягаються (С. Васильченко);

– І граю на баяні, і гопака ріжу, і долонею по колінах поплескую. Аж виляски йдуть (В. Кучер);

Кричала [Соловейчиха], аж виляски йшли: – Та я свого руками ось цими придушу – не пущу до комуни (А. Дімаров).