виляск

ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся (Довбуш), аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).