вимучувати

ВИМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МУЧИТИ, чу, чиш, док.

1. кого. Украй знесилювати кого-небудь, завдаючи фізичних або душевних мук.

Роботою малого [хлопця] вимучувала [Гандзя] до нестями (Є. Кротевич);

[Солоха:] Звір то, а не чоловік!.. чи й є на світі клятіші вітчими, як оцей Тиміш? А що він вимучив сердешну Марту, Логвинову матір!.. (М. Кропивницький);

Стогін поранених, гуркіт коліс, іржання морених коней, про яких не можна було сказати, які вони на масть, так вимучив їх бій (Ю. Яновський);

Остання подія і вагання вимучили його, як тяжка й довга хвороба (Іван Ле).

2. що, з кого. Домагатися чого-небудь, мучачи когось.

В “Апокрисисі” Христофора Філалета вказується, що порушення і зневага прав та вольностей у Речі Посполитій спонукає до суспільного сум'яття й пожежі, бо коли насиллям щось вимучувати у вільних людей, то даремно сподіватися доброго результату (із журн.);

Аж біжить [писар] з радощів, що таки напав на відьму і що він її тепер скрутить і вимучить з неї, щоб віддала дощі назад (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Досягати чого-небудь із муками, великими зусиллями.

Люди чули і бачили. Вони докладали всіх сил, вимучували з своїх кволих тіл усе, на що тільки були здатні (В. Козаченко);

* Образно. І знову думки-муки пиляють її до вечора.., щоб увечері знову вимучити надію на завтра... (Панас Мирний).