вимучувати

ВИМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МУЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Украй знесилювати кого-небудь, завдаючи фізичних або душевних мук.

Роботою малого [хлопця] вимучувала [Гандзя] до нестями (Крот., Сини.., 1948, 16);

[Солоха:] Звір то, а не чоловік!.. чи й є на світі клятіші вітчими, як оцей Тиміш? А що він вимучив сердешну Марту, Логвинову матір!.. (Кроп., III, 1959, 152);

Стогін поранених, гуркіт коліс, іржання морених коней, про яких не можна було сказати, які вони на масть, так вимучив їх бій (Ю. Янов., І, 1958, 154);

Остання подія і вагання вимучили його, як тяжка й довга хвороба (Ле, Міжгір’я, 1953, 323).

2. Домагатися чого-небудь, мучачи когось.

Аж біжить [писар] з радощів, що таки напав на відьму і що він її тепер скрутить і вимучить з неї, щоб віддала дощі назад (Кв.-Осн., II, 1956, 184);

// Видобувати що-небудь з муками, з надмірними зусиллями.

Люди чули і бачили. Вони докладали всіх сил, вимучували з своїх кволих тіл усе, на що тільки були здатні (Коз., Гарячі руки, 1960, 121);

*Образно. І знову думки-муки пиляють її до вечора.., щоб увечері знову вимучити надію на завтра… (Мирний, III, 1954, 23).