відміна

ВІДМІ́НА, и, ж.

1. Різновид чого-небудь, варіант.

Ще говорив ігумен, але то вже були тільки відміни того самого (П. Загребельний);

Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни ґрунту, насамперед супіскові чорноземи (з наук. літ.).

2. Риса, ознака, особливість, що відрізняє певний предмет, явище і т. ін. від іншого; відмінність.

Андрій не збагне причин всього і зв'язків. Але, з природною хлоп'ячою спостережливістю, відразу бачить відміну горожан від всіх тутешніх (В. Барка);

Визнаючи наявність спільних рис вищої нервової діяльності у людини і тварин, І. П. Павлов у той же час указував і на відміни в них (з наук. літ.).

3. Зміна, переміна чого-небудь.

Для одміни ми їздили в море ловити рибу (М. Коцюбинський);

Восени кожен день – якась відміна: то зів'яла стеблина, то зелений [лист] пожовк... (М. Рильський);

Весна принесла чималі одміни в її серце (М. Стельмах).

4. рідко. Те саме, що скасува́ння.

То правда, одміна данини – велика всім полегкість, а проте не поміч (Д. Міщенко);

Відміна кріпосного права.

5. лінгв. Розряд іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень.

І. Ужевич .. слідом за М. Смотрицьким виділив чотири відміни іменників, у парадигмах іменних частин мови подав шість відмінків (В. Русанівський);

// заст. Відмінювання.

Різні вигуки, особові займенники .. та до них відміна одного дієслова в одному тільки часі – от і вся була основа їхніх перших розмов (В. Підмогильний).

6. діал. Виродок.

– Де ті відміни [брати] могли подітися? – муркотів сам до себе Стефко (І. Франко).

○ (1) На відмі́ну від.., у знач. прийм., з род. в. – інакше, ніж хто-небудь інший або що-небудь інше; на противагу комусь, чомусь.

На відміну од кола книжка мала початок і кінець, і князь урешті дочитав її (І. Білик);

Нарешті й пан Лаврін пришпорив коня та пішов на дракона, але, на відміну від інших, не махав дурно мечем, а вибирав місце вразливе, гарцюючи під самим носом в чудовиська (Ю. Винничук);

На відміну від запорожців реєстрове козацтво відбувало систематичну муштру, мало однакову зброю і однострої (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відміна — Відмі́на: «поганець»[ VI, 144] (первісно «заміняна відьмою в породільниці дитина» згідно з народними повір'ями) [ОГ] — в окр. значенні: виродок [52] — виродок, чортеня [VI] — виродок [I] — за народною міфологією, чортеня, яким підмінено дитину [19;VII] — підкинута дитина, (відмінчя) [X] Словник з творів Івана Франка
  2. відміна — відмі́на 1 іменник жіночого роду відмінність; варіант відмі́на 2 іменник жіночого роду група слів, що мають спільні особливості відмінювання Орфографічний словник української мови
  3. відміна — Відмі́на. Вид, різновид. Як хочемо мати ліпші відміни ростин, то не можна спровадити новий ґатунок з чужого краю, але треба таки в своїм краю, на своїй землі витворити нові Гатунки. [... Українська літературна мова на Буковині
  4. відміна — ВАРІЯНТ, модифікація, відмінність; (неподібність) відмінна риса <�ознака, прикмета>; (в житті) зміна, переміна; грм. група відмінювання. Словник синонімів Караванського
  5. відміна — [в'ідм’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  6. відміна — -и, ж. 1》 Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. 2》 Риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого. На відміну від кого, чого — інакше, ніж хтось, щось; на противагу кому-, чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. відміна — ВІДМІ́ННІСТЬ (риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого), ВІДМІ́НА, РОЗРІ́ЗНЕННЯ, ВІДХИ́ЛЕННЯ. Максимовичу належить честь встановлення формальної відмінності кобзарських дум від історичних пісень (М. Словник синонімів української мови
  8. відміна — Відмі́на, -ни; -мі́ни, -мі́н од[від]мі́на, -ни, -ні; -мі́ни, -мі́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. відміна — ВІДМІ́НА, и, ж. 1. Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни грунту, насамперед супіскові чорноземи (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 251). Словник української мови в 11 томах