відміна
ВІДМІ́НА, и, ж.
1. Різновид чого-небудь, варіант.
Ще говорив ігумен, але то вже були тільки відміни того самого (П. Загребельний);
Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни ґрунту, насамперед супіскові чорноземи (з наук. літ.).
2. Риса, ознака, особливість, що відрізняє певний предмет, явище і т. ін. від іншого; відмінність.
Андрій не збагне причин всього і зв'язків. Але, з природною хлоп'ячою спостережливістю, відразу бачить відміну горожан від всіх тутешніх (В. Барка);
Визнаючи наявність спільних рис вищої нервової діяльності у людини і тварин, І. П. Павлов у той же час указував і на відміни в них (з наук. літ.).
3. Зміна, переміна чого-небудь.
Для одміни ми їздили в море ловити рибу (М. Коцюбинський);
Восени кожен день – якась відміна: то зів'яла стеблина, то зелений [лист] пожовк... (М. Рильський);
Весна принесла чималі одміни в її серце (М. Стельмах).
4. рідко. Те саме, що скасува́ння.
То правда, одміна данини – велика всім полегкість, а проте не поміч (Д. Міщенко);
Відміна кріпосного права.
5. лінгв. Розряд іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень.
І. Ужевич .. слідом за М. Смотрицьким виділив чотири відміни іменників, у парадигмах іменних частин мови подав шість відмінків (В. Русанівський);
// заст. Відмінювання.
Різні вигуки, особові займенники .. та до них відміна одного дієслова в одному тільки часі – от і вся була основа їхніх перших розмов (В. Підмогильний).
6. діал. Виродок.
– Де ті відміни [брати] могли подітися? – муркотів сам до себе Стефко (І. Франко).
○ (1) На відмі́ну від.., у знач. прийм., з род. в. – інакше, ніж хто-небудь інший або що-небудь інше; на противагу комусь, чомусь.
На відміну од кола книжка мала початок і кінець, і князь урешті дочитав її (І. Білик);
Нарешті й пан Лаврін пришпорив коня та пішов на дракона, але, на відміну від інших, не махав дурно мечем, а вибирав місце вразливе, гарцюючи під самим носом в чудовиська (Ю. Винничук);
На відміну від запорожців реєстрове козацтво відбувало систематичну муштру, мало однакову зброю і однострої (з наук. літ.).
Значення в інших словниках
- відміна — Відмі́на: «поганець»[ VI, 144] (первісно «заміняна відьмою в породільниці дитина» згідно з народними повір'ями) [ОГ] — в окр. значенні: виродок [52] — виродок, чортеня [VI] — виродок [I] — за народною міфологією, чортеня, яким підмінено дитину [19;VII] — підкинута дитина, (відмінчя) [X] Словник з творів Івана Франка
- відміна — відмі́на 1 іменник жіночого роду відмінність; варіант відмі́на 2 іменник жіночого роду група слів, що мають спільні особливості відмінювання Орфографічний словник української мови
- відміна — Відмі́на. Вид, різновид. Як хочемо мати ліпші відміни ростин, то не можна спровадити новий ґатунок з чужого краю, але треба таки в своїм краю, на своїй землі витворити нові Гатунки. [... Українська літературна мова на Буковині
- відміна — ВАРІЯНТ, модифікація, відмінність; (неподібність) відмінна риса <�ознака, прикмета>; (в житті) зміна, переміна; грм. група відмінювання. Словник синонімів Караванського
- відміна — [в'ідм’іна] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
- відміна — -и, ж. 1》 Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. 2》 Риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого. На відміну від кого, чого — інакше, ніж хтось, щось; на противагу кому-, чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відміна — ВІДМІ́ННІСТЬ (риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від іншого), ВІДМІ́НА, РОЗРІ́ЗНЕННЯ, ВІДХИ́ЛЕННЯ. Максимовичу належить честь встановлення формальної відмінності кобзарських дум від історичних пісень (М. Словник синонімів української мови
- відміна — Відмі́на, -ни; -мі́ни, -мі́н од[від]мі́на, -ни, -ні; -мі́ни, -мі́н Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- відміна — ВІДМІ́НА, и, ж. 1. Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант. Найкращими для баштанних культур є легкі й родючі відміни грунту, насамперед супіскові чорноземи (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 251). Словник української мови в 11 томах