відходити

ВІДХОДИ́ТИ див. відхо́джувати.

ВІДХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДІЙТИ́, ійду́, і́йдеш, док.

1. від кого – чого і без дод. Іти в певному напрямку від кого-, чого-небудь.

Ватя все одходила од його далі й далі й зникла в довгій улиці за густими садками (І. Нечуй-Левицький);

Турки жадібно кидалися на гроші й, заспокоєні, відходили набік (Б. Лепкий);

Але, що далі відходили бесідники, їхня розмова відпливала все дужче в пам'яті (В. Барка);

Він відходить подалі від багаття, незабаром тихцем спускається в байрак (М. Стельмах);

Еней як відсіль відступився І далі трохи одійшов, То на другеє нахопився, Жіночу муку тут найшов (І. Котляревський);

Дон Жуан мовчки вилазить вікном. Анна дивиться якусь хвилину в вікно, ждучи, поки він далеко одійде (Леся Українка);

// Віддалятися від кого-, чого-небудь.

Знову вони йшли дорогою, а ліс одходив далі (Ю. Яновський);

* Образно. Ці квартали полосували невідомі лінії на безкраїх полях і відходили в сірий дим безвісті (М. Хвильовий);

// Відступати кудись.

Почало темніти, а Параска від вікна не одходить (Панас Мирний);

Агроном нічого не відповів і відійшов набік (О. Донченко);

// Проходити певну відстань.

Так він, крадучись, відходить двадцять, тридцять кроків (І. Цюпа);

Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Панас Мирний);

// Іти кудись, залишаючи кого-, що-небудь на короткий час; відлучатися.

Тут же із сторожів найняв двох, щоб від його лавки не відходили через усю ніч (Г. Квітка-Основ'яненко);

Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич);

За ним по призначенню ординатора стежили тепер, не відходячи, дві сестри (М. Хвильовий);

Піду на грядки і Семенко зі мною. Звик до батька, ні на крок не відходить (І. Муратов);

// Покидати дружину (чоловіка) і т. ін.

Чи йому тільки здається, чи насправді Марта в цей вечір відійшла від нього назавжди (Ірина Вільде);

// Залишати службу в кого-небудь.

– Чого ж мені од його [нього] одходити, коли мені в його [нього] добре, – тихо промовила Василина (І. Нечуй-Левицький);

Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Панас Мирний).

2. від (із) чого і без дод. Вирушати, відправлятися (про засоби пересування).

Тепер пізно, треба спати, а пошта завтра раненько відходить (Леся Українка);

Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в жіночій каюті й нізащо не наважувалась вийти на палубу (Ю. Яновський);

Поїзд із Львова на Київ мав відійти за кілька хвилин (О. Десняк);

// Переміщатися, пересуватися кудись (про неживі предмети).

Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б'ють у скелястий берег та знов одходять од його [нього] (І. Нечуй-Левицький);

Хмари швидко відходили до горизонту (Н. Рибак).

3. Залишати попередні позиції під натиском супротивника; відступати (про військо).

Білофіни, втративши командний дот, відходили стороною (Я. Качура);

Під зливою ворожих мін і снарядів .. бійці змушені були відійти до вогневих позицій своєї артилерії (В. Кучер).

4. від кого, перен. Ставати далеким, чужим кому-небудь; відчужуватися.

Вона бачила, що чим далі, то все Чіпка від неї одходив та одходив... (Панас Мирний);

Вона не могла передбачити, що Турбай, нещадно караючи себе, мимоволі відходитиме від неї, зробиться неприступним і відлюдкуватим (М. Руденко).

5. перен. Ухилятися від чогось неприємного, небезпечного і т. ін.

Тернина й пастки на дорозі лукавого, а хто стереже свою душу, відійде далеко від них (Біблія. Пер. І. Огієнка).

6. від кого – чого, перен. Відрізнятися своїм характером, змістом; ставати іншим, відмінним.

Перша повість, яку пише Франко для журналу “Друг”.., не дуже далеко одійшла од тодішньої галицької белетристичної продукції (М. Коцюбинський);

Як же на гірких злиднях, у хащах темені можуть виростати такі яскраві і міцні індивідууми? .. Чи це просто виняткове селище, де і життєвий, і розумовий рівень мужиків відійшов від прийнятого середнього рівня? (М. Стельмах).

7. від чого, перен. Переставати займатися чим-небудь; залишати якусь справу; припиняти діяльність.

Головний інженер одійшов від заводських справ і мовчить, ніби нічого не помічає (Ю. Шовкопляс);

Відійти від активної боротьби;

// Не дотримуватися попередніх поглядів, переконань, традицій; відмовлятися.

Хоч вона сама [галицька інтелігенція] вийшла .. з попівства, але, звичайне [звичайно], сама вже геть то одійшла від попівських традицій (Леся Українка).

8. від чого. Відгалужуватися (про дорогу, гірський хребет, притоку, гілку дерева і т. ін.).

Він [стовбур] був низький, і перша гілляка відходила од нього за півтора метра від ґрунту (І. Сенченко);

Од дороги .. відходила вбік вузька, але добре утоптана стежка (П. Колесник);

Від Паміру відходять гірські хребти Тянь-Шаню (з навч. літ.);

// Змінювати попередній напрям; повертати вбік (про ріку).

Іноді селища, збудовані колись біля самої води, через сотні і навіть десятки років опиняються далеко від неї: ріка відійшла вбік (з навч. літ.).

9. Переставати щільно прилягати до чогось; відставати, відтулятися.

Прибита до підвалини дошка одійшла одним краєм догори (І. Цюпа).

10. розм. Приходити до звичайного, нормального стану; переставати боліти, відчувати втому і т. ін.

Чіпка мовчав, не озивався; серце в його одходило. Він думав: чи Лушня каже правду, чи бреше? (Панас Мирний);

Томлене тіло відходило, спочивало після тяжкої роботи (К. Гордієнко);

Порішили, що Василько кілька днів має бути в хаті біля мами, а тоді вже піде в ліс. Як-не-як від тюрми, від мук треба відійти малому (А. Турчинська);

// Приходити до пам'яті; опритомніти.

Як мати вість таку почула, То тілько вічно не заснула, Бо зуби у неї стялись. А одійшовши, в груди билась (І. Котляревський);

[Козак:] Убив? [Довбня:] Тягніть його в Дніпро, у воді одійде (О. Корнійчук);

// тільки док. Опам'ятатися, схаменутися.

Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилину Харитя трохи відійшла (М. Коцюбинський);

// безос. Переставати мучити; полегшуватися.

Аж тоді трохи відійде на серці, як за ворота вийдеш та оглянешся, що нема нікого за тобою (А. Свидницький);

// Заспокоюватися після хвилювання, роздратування; переставати журитися.

То од жалю одходила [вдова] І мовчки журилась Та на шлях той на далекий Крізь сльози дивилась (Т. Шевченко);

– Та твій Денис, чуєш, самого Врангеля в Чорному морі втопить. Ти що, свого Дениса не знаєш? – Та знаю, – потроху відходить жінка, і з далекого краю почав наближатись до неї обрис чоловіка (М. Стельмах);

Ватя впала на постіль і не могла одійти, несподівано прибита горем (І. Нечуй-Левицький);

// зі сл. з морозу, з холоду. Зігріватися.

Він уже трохи відійшов з морозу, крутився по хаті, .. і скидав з вусів крижинки (І. Микитенко);

// Набувати попереднього вигляду, стану; оживати (про живі істоти й рослини).

Починався березень – і поволі відходили від морозу рослини (І. Микитенко);

[Охрім:] Чого-бо ти й досі тремтиш? [Текля:] Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде (М. Кропивницький).

11. розм. Розморожуватися, відтаювати.

Голова із завгоспом навели на бригаді лад .. Дали вказівки – як земля одійде, щоб враз сіяли (К. Гордієнко).

12. розм. Ставати вогким; відволожуватися.

Дрібний дощик прибив пил, земля за ніч одійшла, м'яко полоть було (К. Гордієнко);

Хвилин через 15 цукор відійшов, і я витерла форму насухо. За цей час джем, охолонувши, трохи загус (із журн.).

13. від кого до кого, кому. Переходити в чиє-небудь володіння, діставатися комусь у власність.

– Назначили нам землю, спасибі добрим людям, а стара затялася і не хоче брати отієї півдесятини, що від Денисенка відходить (М. Стельмах);

Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (І. Нечуй-Левицький);

Війна закінчилася у 1392 році розподілом Галицько-Волинських земель на Волинь, що відійшла до Литви, і Галичину, що відійшла до Польщі (з наук.-попул. літ.).

14. Закінчуватися, наближатися до кінця; минати.

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Розкіш як приходить – смакує, як відходить – катує (прислів'я);

– Вечірня одходить, – промовив знов служка (Марко Вовчок);

І поволі Відходить молодість моя (М. Стельмах);

День відійшов (М. Коцюбинський);

// Кінчатися (про пору грибів, ягід і т. ін.).

Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці – поспіє малина... (І. Нехода).

15. перен. Зникати, втрачатися (про бажання, сон і т. ін.).

Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам'ять відходила (Марко Черемшина);

Та й як уже запишуть двійку до нотеса [блокнота], відходить охота до науки! (А. Крушельницький);

Одні видіння відходять від нього, а натомість наближаються тіні тридцять сьомого року (М. Стельмах);

Я пам'ятаю, що при сьому ти всміхнулась і що мені раптом зовсім одійшов той страх (Леся Українка);

Не спалося. Сон давно відійшов (І. Цюпа).

16. перен. Помирати.

Ти [поет] все зробив, що міг, але як відійшов, То діла все ще в нас багато (В. Самійленко);

[Мак:] Не побачила маленької Орини мати... Родила й одійшла... (О. Корнійчук);

// Здихати (про тварин).

[Стеха:] Отак ревла Ганнущенкових невістка, Хроська, як у них телиця одійшла (М. Кропивницький).

(1) Відхо́дити / відійти́ в забуття́ – остаточно забуватися, не згадуватися.

Постали тоді нові враження, і з ними спогади про божевільного стали поволі відходити в забуття (Ю. Покальчук);

Найголовніше ж у цих двох роках, це те, що відійшла у забуття його страшна ганьба – перебування в полоні (Іван Ле);

Відійшли в забуття страшні часи кріпаччини, проти якої мужньо вів боротьбу Шевченко (П. Колесник);

За́шпори відійшли́ див. за́шпори.

◇ (2) Відійти́ (відступи́ти, відсу́нутися і т. ін.) / відхо́дити (відступа́ти, відсува́тися і т. ін.) на за́дній (дру́гий) план – стати другорядним, неістотним, менш важливим, незначним; перестати турбувати, хвилювати кого-небудь.

Як прийшла [Олена], бровами повела... – так мов одразу посвітлішало в корчмі. Посипалися жарти, заклики з усіх боків. Якось відсунулися на другий план і опришки, і самий Марусяк (Г. Хоткевич);

– Були серед них, крім хороших [людей], очевидно, і нехороші .. Але – дивно – тепер ці, останні, забулись, відійшли на задній план, а пам'ятаються тільки оті хороші люди (О. Гончар);

Цікаво, що ось минув час, гострота багатьох питань пригасла, деякі проблеми, на які ми насамперед звертали увагу в творах, відступили на задній план, але й повторне читання не виявляється марним (із журн.);

– Людина, яка робить погані діла, чим далі стає гіршою. Хороше “я” відходить на задній план (М. Томчаній);

Краківська гімназія.., одержання наукового ступеня доктора права, подорож до Венеції, однорічна військова служба в полку драгунів – усі ці перипетії життя молодого графа [Андрія Шептицького] поступово відходили для нього на другий план (із журн.);

(3) Відійти́ (відступи́ти) / відхо́дити (відступа́ти) в тінь:

а) зайняти другорядне місце; стати неістотним, незначним.

– Скільки часу минуло, скільки подій, повних трагізму й величі, сталося на моїх очах, що мимоволі все особисте, як би глибоко не зачіпало воно свідомість, мусило відступити в тінь (Л. Первомайський);

б) (перед ким і без дод.) поступитися чим-небудь комусь.

Письменниця [Леся Українка] бачила й те, що Долорес не змогла стати головною героїнею драми, а мусила відійти в тінь перед Анною (із журн.);

На фоні досвідченого шахіста скромний учень відійшов у тінь (з газ.);

(4) Відійти́ / відхо́дити від гріха́ – запобігти якому-небудь осудливому вчинку; не допустити, відвернути щось небажане, неприємне.

Роман чує, як буйний гнів кидається йому в руки і голову, і, щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (М. Стельмах);

Правильно сказав якийсь мудрець, не пам'ятаю хто: “Гріх з'являється там, де сходяться люди, а коли хочеш відійти від гріха, перестань спілкуватися” (із журн.);

(5) Відійти́ / відхо́дити в мину́ле (в істо́рію):

а) безповоротно минути, пройти, зникнути.

“Ой там збиралась бідна голота До корчми гулять...” Співав тоді оцієї молодий парубок-наймит, і в минуле одійшли ті прокляті роки (О. Донченко);

Не може безслідно відійти в історію українська нація: наша дума, наша пісня не вмре, не загине (із журн.);

Авторська журналістика поступово відходить у минуле, але навряд чи існує чітка причина цього (з газ.);

б) забутися.

Все, що снилось – говорилось, Не відходило в минуле... (М. Рильський);

в) перестати використовуватися.

Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (І. Цюпа);

(6) Відійти́ / відхо́дити у ца́рство небе́сне, книжн. – померти.

Була колись у нас жіночка. На подобу Регіни. Відійшла у царство небесне. Через дурницю (Г. Бойко);

(7) Відійти́ (піти́) / відхо́дити (іти́) в небуття́, книжн.:

а) (уроч.) померти.

Не помре [Сеспель], не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Ю. Збанацький);

Безіменним і невідомим одійшов він [О. Поляков] у небуття, так і не маючи змоги реалізувати свій талант (М. Слабошпицький);

[Ганна Андріївна:] Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець... Перемогу нашу бачу над ворогом (Ю. Мокрієв);

б) безповоротно минути.

Ще приголомшені вчорашнім, ходять ті, хто вцілів у війні, ще не віриться їм, що війна відійшла в небуття (П. Загребельний);

У небуття відійшли ті часи, коли епідемії віспи, холери, чуми спалахували в селах та містах нашої країни (з газ.);

в) перестати існувати; зникнути.

Народи перебувають у русі: етноси виникають, розквітають, щезають, одні пішли у небуття (скіфи, половці), інші існують з давніх давен (вірмени, грузини, євреї) (з наук. літ.);

На обрії, неначе хмари, Лежали сині пасма гір. Та яничарів двох примари Мені ще заступали зір. Я не питав про їх наймення – Нехай ідуть у небуття (Д. Павличко);

Це страшно, коли те, що жило в народі упродовж століть, відходить у небуття (з наук.-попул. літ.);

(8) Відійти́ (піти́) / відхо́дити у ві́чність (у дові́чний сон), уроч. – померти.

Буде у Сурамі Велике свято – пам'ятник відкриють Незламній поетесі-войовниці [Лесі Українці], Що там у сон довічний відійшла (М. Рильський);

Днями Інна бачила в Кураївськім народнім музеї збільшену фотографію Сані Хутірної, тієї легендарної льотчиці, що так уславилась на фронтах і потім, підбита, разом з коханим, загинула у повітрі, пішла у вічність в обіймах (О. Гончар);

Відійшов у вічність великий сонцелюб – поет-академік Максим Тадейович Рильський (з газ.);

Відлягти́ (відійти́, рідко відли́гнути) / відляга́ти (відхо́дити) від се́рця (від душі́, на се́рці, на душі́) див. відляга́ти;

Відта́нути (відійти́) / відтава́ти (відхо́дити) се́рцем (душе́ю) див. відтава́ти;

(9) Відхо́дити (ла́годитися) / відійти́ на (в) Бо́жу (оста́нню) путь (доро́гу) – вмирати.

[Мати:] Що мати, то не жінка. Люди бачать, що я вже лагожусь у Божу путь, то де ж таки мені міняти вбори (Леся Українка);

Вони обойко одійшли на Божу путь (Ганна Барвінок).