голити

ГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, недок.

1. що. Зрізати під корінь волосся бритвою; брити.

Всі запоріжці голили собі голови і зоставляли тільки .. одну чуприну (О. Стороженко);

Мимо своєї старості він голив чисто лоб й бороду та заплітав по-молодецьки свого сивого чуба (А. Чайковський);

Вуса й бороду він завжди голив, голову теж голив начисто (О. Донченко);

// кого. Зрізати кому-небудь бритвою волосся, вуса, бороду.

Багатого й серп голить, а убогого й бритва не бере (прислів'я);

Почав він мене голити, – сміх і гріх – у мене вуса тільки пробились та на підборідді з десяток чорних волосин закручується (Ю. Логвин).

2. перен., розм. Влучно, гостро відповідати кому-небудь на щось.

Вже Докія не змовчує більш Уляні, а на всі її лайливі слова так голить, наче бритвою (В. Кучер).

◇ (1) Без ми́ла голи́ти / поголи́ти кого – завдавати кому-небудь неприємностей; бути причиною чиїхось важких, скрутних обставин.

[Голохвостий:] Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, – без мила голите (М. Старицький);

– Як так будеш ламати причепи, то ми тебе без мила поголимо, парубче (А. Хорунжий);

(2) Голи́ти / ви́голити лоб (ло́ба, чу́ба, чупри́ну і т. ін.), іст. – забирати в солдати.

Од матушки-цариці, Таки із самої столиці, Прийшов указ лоби голить (Т. Шевченко);

Ой привезли до прийому Чуприни голити (Т. Шевченко);

[Тетяна:] Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі (І. Котляревський);

(3) Голи́ти в москалі́, іст. – забирати в солдати.

Ото ж і вивчився я, виріс, Прошу собі волі, – Не дає [пані], І в москалі Проклята не голить (Т. Шевченко);

Чого-чого тільки він не наслухається – все про тих же панів та їх економів: і як людей били.., засилали в Сибір, в москалі голили (С. Васильченко).