грамота

ГРА́МОТА¹, и, ж., тільки одн.

Уміння читати і писати.

Почав Андрій щовечора ходити грамоти вчитись (М. Коцюбинський);

Хоч як було, і голод, і зима, – спасибі вам, дали мене до школи, де дяк учив і грамоти, й письма (Л. Костенко);

// Освіта.

– Перше не так трудно було прожити без грамоти. Але щороку грамота все більше та більше потрібна (М. Коцюбинський);

– А мені важко, бо грамота в мене куца (В. Кучер);

// перен. Елементарні початкові відомості з якої-небудь галузі знання.

– Я на грамоті розуміюся не дуже, отож і не знаю, Горацій, чи як? (О. Довженко).

Гра́моту зна́ти див. зна́ти.

◇ (1) Кита́йська гра́мота, жарт. – що-небудь недоступне для розуміння, таке, в чому важко розібратися; незрозуміле.

– Ми все сидимо .. і тільки філософствуємо: “Доля, випробування...” Тільки для тебе сіє [це] – китайська грамота. Ні чорта ти не розумієш, дівко (П. Панч);

– Агрономія для нього – китайська грамота (М. Зарудний);

(2) Тараба́рська гра́мота:

а) (іст.) один із видів тайнопису в південнослов'янських та давньоруських кириличних рукописах.

Тарабарська грамота – це досить простий шифр, що вживався у давньоруській літературі. У ній літери замінювалися іншими за певними правилами (із журн.);

б) що-небудь незрозуміле зовсім і безглузде.

Не лист, а тарабарська грамота.

ГРА́МОТА², и, ж.

1. Офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь.

Біля кіоту [кіота] висіла в рамці якась грамота. Підійшовши, я прочитав: це був патент на чин прем'єр-майорові Качалову (О. Стороженко);

– За мої заслуги князь нагородив мене землями й лісами в Тухольщині .. Я маю його грамоту (І. Франко);

Вдова гетьмана Апостола, маючи на руках царську грамоту, що підтверджувала за нею право на Турбаї, поскаржилась на дії Капніста в Генеральну Військову Канцелярію (О. Гончар);

// Документ, яким нагороджують за успіхи в якій-небудь справі.

В вінку з пшеничного колосся Почесна грамота за труд (І. Муратов);

Скiльки в нього тих грамот, подяк за працю – вам i не снилось (О. Гончар);

* У порівн. Дід прийняв листа гордо й незалежно, наче грамоту (О. Донченко).

2. іст. Лист, послання або який-небудь запис.

У світлиці стояло четверо домишлян, а я читав грамоту від посполитих, яку вони привезли (Ю. Мушкетик);

Найстаріша грамота, що нею відкривається ряд письмових документів із досить виразними рисами української мови, належить часові близько середини ХІV ст. (з наук. літ.);

Особливо цікаві знайдені при розкопках берестяні грамоти, що являли собою господарські записи, уривки з духівниць і ділові листи торгово-ремісних людей (з навч. літ.).

(1) Жа́лувана гра́мота, іст. – акт про надання яких-небудь пільг, переваг, земельних наділів і т. ін.

За царською жалуваною грамотою брат гетьмана Данило Виговський одержав місто Прилуки (з наук. літ.);

Він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (М. Стельмах);

(2) Похва́льна гра́мота <�Похва́льний лист> – письмове свідчення чиїх-небудь успіхів у чому-небудь.

Одержавши похвальний лист з рук учителя, заплакав він, як дитина, схилившись на лаву (С. Васильченко);

– Це ось свідоцтво, що я закінчив дев'ятий клас на “відмінно”, а це похвальна грамота за гарну успішність (П. Козланюк);

А син вже в галстуці червонім .. І вже – в посріблені ікони Похвальні грамоти засклив (М. Гірник);

(3) Тарха́нна гра́мота, іст. – за часів середньовіччя правовий акт в Золотій Орді та інших тюркських країнах, за яким хани звільняли окремих представників феодальної верхівки від податків, повинностей та надавали їм інші привілеї.

У XV–XVIII століттях землі західного Криму звільнялися від податків, що підтверджувалося тарханними грамотами (звідси і назва мису Тарханкут) (з наук.-попул. літ.).

△ (4) Відкли́чна (відзивна́) гра́мота – документ, який супроводжує і засвідчує відкликання акредитованого дипломатичного представника в країні перебування.

Президент України .. приймає вірчі і відкличні грамоти представників іноземних держав (Конституція України);

Відклична грамота використовується лише в разі відкликання посла за ініціативою акредитуючої держави у зв'язку з призначенням його на нову посаду, через хворобу або з інших причин (з наук. літ.);

Після офіційного призначення главі вручається вірча грамота і відзивна грамота його попередника (з наук.-попул. літ.);

(5) Ві́рча гра́мота – документ, що засвідчує призначення певної особи дипломатичним представником у якій-небудь державі.

Президент України призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти представників іноземних держав (з мови документів);

Новий посол України вручив вірчу грамоту в держдепартаменті США й зустрівся з представниками основних організацій української діаспори (з газ.);

(6) Да́рча гра́мота – документ про дарування майна і т. ін.

Вкинув до рота льодяника й підсунув до себе другу маленьку скриньку. Тут лежали дарчі грамоти, писані від його імені (Ю. Мушкетик);

Близько до творів такого жанру, як “Руська правда”, стоять досить численні грамоти .. Найдавніша з них – дарча грамота (з наук. літ.);

З Лавровом пов'язана дарча грамота князя Лева, сина Данила Галицького, датована 1292 роком, цією грамотою землі і ліси Лаврова даруються для будівництва монастиря (з газ.);

(7) Ку́пча гра́мота – нотаріальний акт про купівлю й продаж нерухомого майна, на право володіти ним.

Головним репрезентантом української мови XIV – першої половини XVI ст. стають юридичні документи: дарчі і купчі грамоти, заповіти (В. Русанівський);

На світлині представлено купчу грамоту купівлі землі під храм за підписом Павла Полуботка 1721 року (із журн.);

(8) Охоро́нна гра́мота – документ, який засвідчує, що особа або її майно перебуває під особливою охороною державної влади.

– Рябов, пиши охоронну грамоту й наказ про прийняття розсадника на державне утримання (О. Довженко);

Довго-довго розмовляв Дилавер-баша з Якубом Зелінським віч-на-віч, потім наказав видати йому охоронну грамоту (З. Тулуб).

◇ (9) Фі́льчина гра́мота:

а) документ, що не має юридичної сили; папірець, який нічого не значить.

Після мене цю фільчину грамоту перечитав сотник Бойко, потім козак Чикирда (В. Шкляр);

Ці папери ми бачили. Та все це схоже на фільчину грамоту – жоден з цих, з дозволу сказати, документів ніким не підписаний (з газ.);

б) що-небудь безглузде, зовсім не варте уваги.

Термін “новий центризм” і легенда про злиття п'яти ідеологій партій в одну є, по суті, малозрозумілою фільчиною грамотою (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грамота — (уміння читати і писати) освіта, грамотність, писемність. Словник синонімів Полюги
  2. грамота — гра́мота 1 іменник жіночого роду уміння читати й писати гра́мота 2 іменник жіночого роду документ Орфографічний словник української мови
  3. грамота — Документ, АКТ, указ; П. освіта, знання, писемність; З. лист, послання. Словник синонімів Караванського
  4. грамота — I -и, ж., тільки одн. Уміння читати і писати. || Освіта. || перен. Елементарні початкові відомості з якої-небудь галузі знання. II -и, ж. 1》 Офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. грамота — 1. письменність 2. див. акредитива, хартія Словник чужослів Павло Штепа
  6. грамота — Грамоти учитися — може пригодитися. Говорить той, хто розуміє значення освіти в житті людини. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. грамота — див. ярлик Словник синонімів Вусика
  8. грамота — кита́йська гра́мота, жарт. Щось недоступне для розуміння, таке, в чому важко розібратися; незрозуміле. — Ми все сидимо .. і тільки філософствуємо: “Доля, випробування…” Тільки для тебе сіє́ (це) — китайська грамота. Ні чорта ти не розумієш, дівко (П. Фразеологічний словник української мови
  9. грамота — ГРА́МОТА (уміння читати й писати), ПИСЬМЕ́ННІСТЬ, ГРА́МОТНІСТЬ, ПИСЬМО́, ОСВІ́ТА рідше, ПИСЬМЕ́НСТВО заст. — Я навчу тебе грамоти — читати, писати (Панас Мирний); Твердження, ніби суцільна письменність стоїть на заваді народній творчості... Словник синонімів української мови
  10. грамота — Гра́мота, -ти, -ті; -моти, -мот Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. грамота — ГРА́МОТА¹, и, ж., тільки одн. Уміння читати і писати. Почав Андрій щовечора ходити грамоти вчитись (Коцюб., І, 1955, 447); // Освіта. Неписьменний час минув — кожний грамоту здобув (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах
  12. грамота — Грамота, -ти ж. 1) Грамота. У руках царська грамота. К. ЧР. 338. 2) Грамота, умѣнье читать и писать. Уже воно й грамоти бралось. Словник української мови Грінченка