1. Словник української мови у 20 томах

грамотій

ГРАМОТІ́Й, я́, ч.

1. розм. Письменна, грамотна людина.

Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові – грамотія дома не застала (С. Васильченко);

// Освічена людина.

Твори українські на Москві часто дивували грамотіїв, дивували і своєю мовою, якої там не всі розуміли, дивували і змістом, бо вони давали багато новин (І. Огієнко);

Йому добре говорити: грамотій, а я школи й не нюхав (Б. Харчук).

2. ірон. Той, хто вважає себе грамотним, вдає із себе освічену людину.

Усі такі грамотії зібралися, що більше хрестика нічого не утнуть (М. Стельмах);

Мені відлягло з лівого боку, але підперло з правого: грамотій, не міг у книжку зазирнути. – І з комами в тебе не все гаразд, – знову дорікнула вчителька (А. Михайленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грамотій — грамоті́й іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. грамотій — -я, ч., розм. Письменна, грамотна людина. || Освічена людина; книголюб. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. грамотій — Неук, невіглас, див. ігнорант, профан, дилетант, графоман Словник чужослів Павло Штепа
  4. грамотій — див. розумний Словник синонімів Вусика
  5. грамотій — КНИГОЛЮ́Б (любитель книжок, знавець і колекціонер рідкісних і цінних видань), БІБЛІОФІ́Л, КНИ́ЖНИК, ГРАМОТІ́Й розм.; БІБЛІОМА́Н, КНИГОГРИ́З ірон. (людина, яка надмірно захоплюється книжками). Словник синонімів української мови
  6. грамотій — ГРАМОТІ́Й, я́, ч., розм. Письменна, грамотна людина. Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові — грамотія дома не застала (Вас., Вибр., 1954, 13); // Освічена людина; книголюб. Словник української мови в 11 томах