кидок

КИДО́К, дка́, ч.

1. Різкий, швидкий помах руки для кидання чого-небудь.

Влучний кидок гранати, і вибух перед автомашиною здибив її і поклав боком у рівчак (Д. Бедзик);

Кидки її не були такими влучними, та гра вже захопила з головою (А. Кокотюха);

// Відстань, що є результатом кидання чого-небудь.

З лівої руки на віддалі трьох кидків стріли стали вони могутньою стіною, внизу переплівся верболіз (Ю. Мушкетик).

2. Коротке сильне здригання.

З минулого вечора було воно [орля] голодне і з кожним кидком ставало все млявішим (З. Тулуб).

3. Швидке пересування кого-, чого-небудь, яке здійснюється за один раз.

Лось .. намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Збирався до свого вирішального кидка і, коли знову не пощастило, лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба (Є. Гуцало);

Тільки-но повстанці зготувалися до вирішального кидка, як на мурах весело заграла сопілка (О. Бердник);

Кидок до стіни привернув би увагу звіра, він неодмінно б покинув своє лігво (В. Фіялко);

Дружно заходився екіпаж готувати машину до кидка на протилежний берег (з газ.).