князь

КНЯЗЬ, я, ч.

1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – правитель князівства.

– Вітрило-вітре мій єдиний, .. Нащо на дужому крилі .. На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? (Т. Шевченко);

Це ж тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (М. Рильський);

– Найсвітліший князь наш привів народ руський до справжнього Бога нашого – Ісуса Христа (П. Загребельний);

Міцний паркан з гострих дубових паль обгороджував дідинець князя від окольного міста й був маленькою твердинею в Києвому городі (І. Білик).

2. У деяких країнах – спадковий або дарований царем (королем) титул.

Пан Зефірин був простий шляхтич, .. а такі високі титули, як князь і граф, робили на нього якийсь магічний вплив (І. Франко);

– За титул князя Римської держави не продам я України ані вас, мої товариші вірні (Б. Лепкий);

Мазепа одержував титул князя, у володіння йому відходили, крім Лівобережжя, Полоцьке і Вітебське воєводства (Ю. Мушкетик);

// Носій цього титулу.

Сього вечора має бути у них сам князь, господар того дому, що ним управляв її батько (Леся Українка);

Перед ними безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок князів Мазовецьких (З. Тулуб);

* Образно. Казав ячмінь: “Кинь мене в грязь, то будеш князь” (Номис).

3. етн. Наречений, молодий.

Увішедши [увійшовши] у хату, помолилися [старости], хазяїну поклонилися і почали казати законнії речі про порошу, про князя, про куницю і звели на красну дівицю (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Дружки:] Дружечки, панянки! Оступітеся з лавки; Пропускайте дорогу Князеві молодому (І. Нечуй-Левицький);

[Олена:] Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! (М. Кропивницький);

Чи на те я виростала, .. щоб я тебе, лиха доле, тепер проклинала? На таку мене доріжку ненька готувала, про такого мені князя в колисці співала? (Уляна Кравченко).

(1) Вели́кий князь <�Вели́ка княги́ня (княжна́)>, іст.:

а) титул володаря Великого князівства.

Боярин Полуяр впав долу, проповз на колінах кілька кроків, ніби хотів знайти руку Великої княгині (С. Скляренко);

Великий князь київський Святослав голив бороду й голову й носив тільки вуса та довгу косу на голові, що було ознакою високого роду (І. Білик);

б) титул, що надавався членам імператорської родини в царській Росії.

– В газетах писали, що буде проїжджати в Крим Великий князь (І. Нечуй-Левицький).

◇ Цар (князь) тьми див. цар;

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) уді́льний князь – про того, хто, зловживаючи своїм службовим становищем, діє самоправно, не рахуючись з іншими.

Тим часом Іван розкошувався своїм новим становищем. Вступив він на кізли [козли] княжого повозу, мов удільний князь на свою столицю, вповні почуваючи свою вартість (І. Франко);

– Вони себе звикли сприймати яко удільних князів, а тут – опускаються до примітивних тваринних інстинктів (Ю. Винничук).