козир
КО́ЗИР, я, ч.
1. У картярській грі – карта тієї масті, що оголошується старшою та б'є будь-яку карту інших мастей.
– Не завжди і чирва – козир! (А. Головко);
Козуб узяв карти, поволі розтяг їх віялом і, не побачивши жодного козиря, сказав до В'юна: – Ходи (В. Шкляр);
Мареку таки справді йшла карта до рук. Тоді як інші били один одного козирями (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
2. перен. Те, що у відповідний момент може дати комусь перевагу в чому-небудь.
– Наближається військо Османове, а пани ще по маєтках сидять. Та ми [козаки] – останній козир королівський! (З. Тулуб);
Він знав: якщо станеться неприємність – Федір змушений буде його виручати. Він звик покладатися на цей свій козир (М. Руденко);
– Рішучість – наш козир, наша сила, наш рятунок! (О. Бердник).
3. перен., розм. Уживається перев. як прикладка на означення сміливої, спритної, розторопної, гострої на язик людини.
Юнона, козир-молодиця, Юпітеру не піддалась; Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась (І. Котляревський);
– Ага. Не я казав? Не я казав? А що, неправда? На лобі місяць, на потилиці зорі! Козир – не дівка! (Панас Мирний);
– А жінка його? – О, козир-бабуся, хоч і беззуба! (В. Підмогильний);
До Кузьми пішла Галя Бирківна, дівка-козир, кров з молоком, високий стан, в косах – шовкова стрічка (Ю. Хорунжий);
– Ви ж бачили? – вигукнув він. – Які вояки! Козир-хлопці! (Т. Воронович, пер. з тв. Ж. Верна).
Світи́ти ко́зиря див. світи́ти.
◇ (1) Би́тий ко́зир – бувала, з великим життєвим досвідом людина.
Батуллі гаразд обміркував свою розмову з [Молоканом]. Він битий козир і на слові не промахнеться (Іван Ле);
Вибива́ти / ви́бити ко́зирі (ко́зир) з рук див. вибива́ти;
Ви́грати ко́зиря див. виграва́ти;
Викида́ти / ви́кинути ко́зиря див. викида́ти;
Гну́ти ко́зиря див. гну́ти;
Гра з відкри́тими ко́зирями (ка́ртами) див. гра;
Гра́ти би́тим ко́зирем див. гра́ти;
Диви́тися ко́зирем див. диви́тися;
Ки́дати / ки́нути оста́ннього ко́зиря див. ки́дати;
(2) Ко́зир (усі́ ко́зирі) у ру́ки (до рук, у рука́х), кому, кого і без дод.:
а) у кого-небудь є можливість показати свої знання, уміння, здібності і т. ін.
– Ви хоч би шаховий [гурток] узяли на себе. У вас же, здається, третя категорія, Леоніде Артемовичу? .. Вам усі козирі до рук (Ю. Мушкетик);
б) перевага у чому-небудь.
– Коли б я тепер вiддав Правобережну Україну, пiсля того, як вона довго борикалася за свою незалежнiсть.., так це був би новий козир у руках моїх ворогiв проти мене (Б. Лепкий);
Дочасне виготовлення днища [при будуванні Дніпрельстану] дає деякий козир у руки (Г. Коцюба).
Значення в інших словниках
- козир — ко́зир іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- козир — (у картах) світка, найстарша масть; П. перевага, вищість. Словник синонімів Караванського
- козир — [козиер] -р'а, ор. -реим, м. (на) -р'і, р. мн. -р'іў, д. -р'ам Орфоепічний словник української мови
- козир — -я, ч. 1》 У картярській грі – карта тієї масті, що оголошується старшою та б'є будь-яку карту інших мастей. 2》 перен. Те, що у відповідний момент може дати комусь перевагу в чому-небудь. Ходити козирем — тримати себе по-молодецькому, поважно або гордовито, зарозуміло; козиритися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- козир — моск. світка світка Словник чужослів Павло Штепа
- козир — би́тий ко́зир. Бувала, з великим життєвим досвідом людина. Батуллі гаразд обміркував свою розмову з (Молоканом). Він битий козир і на слові не промахнеться (Іван Ле). вибива́ти / ви́бити ко́зирі (ко́зир) з рук чиїх, кого. Фразеологічний словник української мови
- козир — ПЕРЕВА́ГА (якість, властивість, що вигідно вирізняє кого-, що-небудь), ПЛЮС розм.; ПРИНА́ДА (те, що приваблює); ПЕ́РШІСТЬ, ВИ́ЩІСТЬ, ЗВЕ́РХНІСТЬ, ВЕРХ, ПЕРШЕНСТВО́ рідше, ПРІОРИТЕ́Т книжн., ПРИМА́Т книжн. (те, що забезпечує провідне місце); КО́ЗИР розм. Словник синонімів української мови
- козир — Ко́зир, -ря, -реві; ко́зирі, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- козир — КО́ЗИР, я, ч. 1. У картярській грі — карта тієї масті, що оголошується старшою та б’є будь-яку карту інших мастей. — Не завжди і чирва — козир! (Головко, II, 1957, 182). Словник української мови в 11 томах