легшати

ЛЕ́ГШАТИ, аю, аєш, недок.

1. Ставати легшим; протилежне важчати.

Тіло його меншає, легшає, немов частина взялась парою або порохом (М. Коцюбинський);

Легшає, викидаючи водяний вантаж, човен (В. Логвиненко);

// Зменшуватися в силі вияву; послаблюватися.

Згадав я вас, – і якось тихо На серці хорому стає. Потроху легша давнє лихо, Чи тільки злегшання вдає (П. Грабовський);

Дорога стала легша: знову вдарив мороз і крижаним панциром скував ріки і талі води в степу (В. Малик);

[Дитина] припадає на ліжку .. підібгуючи коліна під груди .. – тоді легшає мука (В. Барка).

2. кому і без дод., безос. Ставати легше (про поліпшення самопочуття, зменшення горя і т. ін.).

Тут вже й знахурка поспіла. І що то, чого не робить, чого не діє: і підкурює, і шепче, і вмива, і злизує – нічого не легша! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Мені легшає в неволі, Як я їх [вірші] складаю. З-за Дніпра мов далекого Слова прилітають І стеляться на папері (Т. Шевченко);

Минуло кілька хвилин, а Мержинському не легшало: різко піднялася температура, почалася гарячка (М. Олійник);

Кажуть, ніби легшає людині, як пом'янути саме в ній, у тій церковці кам'яній, своїх померлих (Л. Костенко);

Тугі дівочі вуста схвильовано ворушилися, й Прудкому легшало на душі (Ю. Хорунжий);

Любкові помало легшало. Нестор уже давно оклигав. Проте лікар не спішив виписувати з лікарні здорового хлопця (І. Андрусяк).