лещата

ЛЕ́ЩА́ТА, щат і ща́т, мн.

1. Слюсарний прилад, яким затискують оброблюваний предмет.

Затиснувши деталь у лещата, обстукують її молотком і ще раз дотискують (з навч. літ.);

Він разом з Танею порався біля станка, підкручував гайки, лещата (О. Донченко);

* У порівн. Голова схилилась на сумку, і втома, неначе лещатами, стулила його тіло (О. Стороженко);

// чого, з означ., перен. Про те, що стискає, обмежує, позбавляє вільних рухів, дій і т. ін.

[2-й чоловік:] Хто раз попався у його [глитая] лещата, годі вже пручатись! (М. Кропивницький);

Туровець зрозумів, що у Македона ще не швидко спадуть лещата страху (М. Стельмах);

Здавлений цензурними лещатами, Чернишевський змушений був вдаватися до езопівської мови, до натяків (з наук. літ.);

Лещата ідеологічного догматизму не могли не позначитись на діяльності літераторів та митців (з газ.).

2. заст. Лубки, шини, за допомогою яких роблять пов'язку, що забезпечує нерухомість пошкодженої кістки кінцівки.

Дмитрик лежить у лікарні. Зламану ногу його взято в лещата (М. Коцюбинський);

Рука його весь час була в лещатах, на виду зробився блідий, очі заховалися в ямки (Іван Ле).

3. заст. Розщеплена на кінці палиця.

Співали тут і колядок; Палили клоччя, ворожили, По спині лещатами били, Загадовали [загадували] загадок (І. Котляревський).

4. діал. Кліщі.

Іван вимахував важким молотом, а коваль Максим довгими лещатами перевертав на кувалді шматок розпеченого заліза (Л. Юхвід).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me