лещата

ЛЕ́ЩАТА, щат, мн.

1. Слюсарний прилад, яким затискують оброблюючий предмет.

Затиснувши деталь у лещата, обстукують її молотком і ще раз дотискують (метод. викл. фрез. спр., 1958, 51);

Він разом з Танею порався біля станка, підкручував гайки, лещата (Донч., Секрет, 1947, 30);

*У порівн. Голова схилилась на сумку, і втома, неначе лещатами, стулила його тіло (Стор., І, 1957, 342);

// чого, з означ., перен. Про те, що стискає, обмежує, позбавляє вільних рухів, дій і т. ін.

[2-й чоловік:] Хто раз попався у його [глитая] лещата, годі вже пручатись! (Кроп., І, 1958, 478);

Здавлений цензурними лещатами, Чернишевський змушений був вдаватися до езопівської мови, до натяків (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 545).

2. заст. Лубки, шини, за допомогою яких роблять пов’язку, що забезпечує нерухомість пошкодженої кістки кінцівки.

Дмитрик лежить у лікарні. Зламану ногу його взято в лещата (Коцюб., І, 1955, 135);

Рука його весь час була в лещатах, на виду зробився блідий, очі заховалися в ямки (Ле, Вибр., 1939, 69).

3. заст. Розщеплена на кінці палиця.

Співали тут і колядок; Палили клоччя, ворожили, По спині лещатами били, Загадовали загадок (Котл., І, 1952, 131).

4. діал. Кліщі.

Іван вимахував важким молотом, а коваль Максим довгими лещатами перевертав на кувалді шматок розпеченого заліза (Юхвід, Оля, 1959, 182).

◊ Бра́ти (взяти) в ле́щата кого, що: обходити з двох боків (звичайно ворожі війська).

Червона Армія з півночі і партизани з повстанцями з півдня взяли кращі петлюрівські війська — гайдамацькі курені та полки січовиків — у лещата (Смолич, V, 1959, 618);

Гордій Лобода! У шинелі солдата Стояв ти байдужий до смерті в ту мить, Коли куркулі тебе брали в лещата, Хотіли тебе застрашити й зломить (Перв., ІІ, 1958, 384);

Попада́ти (попа́сти) в ле́щата:

а) потрапляти в оточення;

б) виявлятися в скрутному, безвихідному становищі.

З шкільної лави світлим, ніжним юнаком я попав у залізні лещата фронту (кол., На фронті.., 1959, 6).