лити

ЛИ́ТИ, ллю, ллєш, недок.

1. що і без прям. дод. Змушувати текти, витікати яку-небудь рідину.

Нащо в море воду лить, коли море повно [повне]? (Номис);

“Грай, кобзарю, лий, шинкарю!” Козаки гукали. Шинкар знає, наливає І не схаменеться (Т. Шевченко);

Пані в кріслі. Коло неї – сполохані, заспані покоївки, дають нюхати, ллють краплі в стакан (С. Васильченко);

Я схопив графин з водою й почав лити дрижачими руками на голову пані (В. Винниченко);

Хоч коло кожного дому повинна стояти велика діжка з водою і хазяїн зобов'язаний був тримати драбину заввишки з свій дім, що згідно з приписами не міг перевищувати двох поверхів, лити ту воду на вогонь могли тільки яничари, що наглядали за міською дільницею (П. Загребельний);

Вони відразу почали мені накладати в тарілку кусні печеного м'яса і бульбу та лити горілку (Ю. Винничук).

2. Те саме, що розлива́ти 1.

Де п'ють, то там і ллють, без шкоди не бува [буває] (П. Гулак-Артемовський).

3. Сильно, безперервно текти.

І вийшов Мойсей від фараона з міста, і простяг руки свої до Господа, і перестали громи та град, а дощ не лив на землю (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Як же хлине дощ, і вже не йде, а ллє (Г. Квітка-Основ'яненко);

Піт ллє з нього струмками (У. Самчук);

В Іллі на дачі лиє [ллє] дощ... (М. Вінграновський);

// безос.

Він згадував ту дивно тиху жінку все частіше, відколи небо провисло, неначе мокре, щойно з цебра, рядно; з нього лило, сочило, сіялося з рання до вечора і з вечора до рання, спершу обложні дощі та мжички, а скоро – й навпіл із крижаною дертю (В. Дрозд);

На вулиці лило зовсім не по-березневому (А. Кокотюха).

4. перен. Випромінювати, видихати, поширювати навколо себе (світло, пахощі, звуки і т. ін.).

Сріблистий місяць тихо Чарівне світло лив на сонну землю (І. Франко);

На письмовому столі лила на нижню половину кімнати молочне світло солідна лампа під зеленим абажуром (В. Винниченко);

О, яка чудова була ця гречка, як солодко вона пахла, як тихо, принадно гули бджоли, а десь вгорі висів і лив на землю пісню невтомний трудар – жайворонок (С. Скляренко);

– Сонце ллє своє проміння на Землю, щоб дарувати життя і радість усьому живому, – тихо сказав Свамі. (О. Бердник);

Зойкнувши, обриваються струни, скрипка хряскається декою об підвіконня, сині шибки ллють моторошне місячне світло на столи, зі синього квадрата сповзає тінь скрипаля, і на кам'яній холодній долівці парує червоне густе вино... (Р. Іваничук);

// Випромінювати, поширювати навколо себе привабливість, позитивні емоції і т. ін.

То в небі розмовляють зорі І ллють свої усмішки милі На землю, що втопає в горі (М. Рильський).

5. що. Виготовляти що-небудь із розтопленої речовини.

– Ну, тепер тілько осені діждати, сала купити – та й свічки почнемо лити (Панас Мирний);

Лили дзвони із бронзи, чавуну, латуні, міді, додавали дещицю рідкісних металів (із журн.).

◇ Вилива́ти (ли́ти) / ви́лити поми́ї див. вилива́ти;

(1) За ши́ю (за спи́ну, за ко́мір і т. ін.) не ллє (не ка́пає) кому і без дод. – нема потреби поспішати що-небудь робити; ніщо не турбує, не хвилює і т. ін. когось.

Починається балачка з приводу прочитаного, балачка нехаплива, спокійна, що ведеться тоді, коли, кажуть, за шию не ллє (С. Васильченко);

Писака живе затишно, дощ за комір не ллє. Та і всі його домашні обставини такі, що нашому братові, офіцерові, можна тільки позаздрити! (О. Шугай);

(2) Ли́ти (вилива́ти, пролива́ти) / ви́лити (проли́ти) [дрібні́] сльо́зи – гірко плакати.

– А та ж удова, те моє лихо пекуче! – каже Чайчиха, дрібні сльози виливаючи (Марко Вовчок);

– А що ж маю робити? Хіба сяду та буду сльози лити? – сказала байдужим тоном Онися (І. Нечуй-Левицький);

Марися сумувала, Мліла, сльози проливала (Л. Первомайський);

Виллє [сиротина] сльози на могилу – Серденько спочине (Т. Шевченко);

Скільки сліз пролила [мати] потаємці ночами, коли Вутанька повернулася з Таврії ні дівчиною, ні вдовою (О. Гончар);

(3) Ли́ти во́ду, ірон. – говорити або писати неконкретно, беззмістовно, нецікаво і т. ін.; вести розмови замість того, щоб робити що-небудь.

Сподіваюся, що в новому році письменники будуть менше “лити воду”, а більше писати (з газ.);

(4) Ли́ти во́ду на млин чий, кого, кому – діяти на чию-небудь користь, допомагати комусь.

– Бачите, як часом можна несвідомо лити воду на млин нашим ворогам. Добре, що Канушевич вчасно опам'ятався (Г. Коцюба);

– Бачимо, на чий ти млин воду ллєш (А. Головко);

В гіршому [випадку] означає, що ми всі ллємо воду не на той млин... (Н. Рибак);

Навіщо ж лити воду на млин всіляких .. переродженців? (В. Дрозд);

(5) Ли́ти крокоди́лячі сльо́зи, ірон. – нещиро уболівати за кого-, що-небудь; лицемірити.

Органи масової дезінформації .. виступають на захист грибка-маслюка, ллючи рясні крокодилячі сльози (Є. Гуцало);

Клаус Менерт очолив усю підступну систему ідеологічних диверсій. Тепер Менерт ллє крокодилячі сльози (з газ.);

(6) Ли́ти (пролива́ти, розлива́ти) / проли́ти (розли́ти) кров:

а) (за кого – що і без дод.) гинути, умирати, відстоюючи що-небудь, захищаючи когось, щось.

Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полковники. – За що гинули, проливали кров наші смільчаки? (з легенди);

І все життя, всі муки, сльози, кров, Що ми лили за волю України, Загинули намарно лиш на те, Щоб прислуживсь ще більше Самойлович І заробив ще більше соболів (Л. Старицька-Черняхівська);

Не раз, Україно, в жорстокім бою Ти кров проливала священну свою (М. Рильський);

Перестаньте плакати, перестаньте лити кров, і води стануть чисті та солодкі (О. Бердник);

Я боротись за правду готов, Рад за волю пролить свою кров (І. Франко);

Ми, проливши за вас свою дорогоцінну кров, закликаємо тепер віддячити нам за нашу постійну до вас любов і опіку (Ю. Винничук);

б) (кого, чию) вбивати когось, воювати з кимсь.

Ти знов благословиш розливати кров твого народу! Слухай, віддай мені моїх синів... (М. Коцюбинський);

[Жірондист:] Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів (Леся Українка);

Кортить цареві чужі землі воювати, а ворогам – того ж самого забажалося, – от і ллють кров людей невинних (О. Бердник);

(7) Ли́ти (ли́тися, лину́ти і т. ін.) ливце́м – іти (про великий, сильний дощ).

– Оце недавно лили ливцем місяцями страшні наглі дощі (І. Нечуй-Левицький);

Дощ ливцем лив усю ніч (з газ.);

(8) Ли́ти медо́ві ре́чі – говорити облесливо, нещиро і т. ін.; підлещуватися до кого-небудь.

Ліз людям у душу, лукавив, просив дати в борг грошей, без упину лив медові речі (із журн.);

(9) Ли́ти (пролива́ти) / проли́ти [крива́вий (соло́ний, сьо́мий і т. ін.)] піт:

а) виконувати важку, складну роботу, докладаючи великих зусиль; надриватися, перевтомлюватися.

Бідний піт ллє, а багатий його кров п'є (прислів'я);

Все віддай на вжиток люду, Що, ллючи кривавий піт, Не жалів для тебе труду (П. Грабовський);

Вранці вийшли на роботу .. І не стидались лити поту На лоні братньої землі (О. Олесь);

Піт солоний пролива [перекладач] – Ну й попалися слова! Аж розпухла голова... (О. Ющенко);

Груша росте собі.., а на виноградниках людині треба пролити сьомий піт (М. Томчаній);

б) (у що) вкладати в що-небудь свою працю.

Честь тому, хто в землю чорну В спеку, в холод піт свій ллє! (П. Грабовський);

(10) Ли́ти холо́дну во́ду [за ко́мір] кому, на кого – приголомшувати, лякати і т. ін. кого-небудь чимсь висловленим, почутим і т. ін.

Командуючий фронтом [командувач фронту] гмикнув у трубку і сердито сказав: – Ти мені, Рагузін, не лий холодну воду за комір. Скажи краще, що будете робити? (П. Гуріненко);

(11) Хоч на соба́ку (на хвіст соба́ці) лий / ви́лий, вульг. – дуже несмачний (про рідкі страви та напої).

– Це, – каже, – не борщ, а кисла юшка, хоч на хвіст лий собаці! (П. Козланюк);

Бульйон такий подали, такий, хоч на собаку вилий (з газ.).