лити

ВИЛИВА́ТИ (виготовляти що-небудь із розплавленого металу, воску тощо), ВІДЛИВА́ТИ, ЛИ́ТИ. — Док.: ви́лити, відли́ти. (Річард:) З останнього стягнуся, а виллю (статую) з бронзи (Леся Українка); У товстостінних глиняних тиглях плавили мідь, з якої відливали прикраси (з журналу); — Сала купити — та й свічки почнемо лити (Панас Мирний).

ЛИ́ТИ (змушувати текти — про рідину), ЛЛЯ́ТИ рідше, ЗЛИВА́ТИ, РОЗЛИВА́ТИ рідше, ПРОЛИВА́ТИ рідше; ЦІДИ́ТИ (невеликим струменем). — Док.: поли́ти, розли́ти, проли́ти, полля́ти. Люди нащось лили воду відрами в огонь, неначе гралися в якоїсь іграшки (І. Нечуй-Левицький); Нащо в кирницю воду лляти, коли вона і так повна (прислів'я); На готовий хміль хоч води злий, то оп'янієш (прислів'я); Не на те піднявсь я, Щоб кров розливати: Я піднявся, щоб темноті Очі осіяти (П. Куліш); Вночі лив дощ, і небо ще не позбулося брудних хмар, що іноді проливали на Варшаву свої помиї (О. Досвітній); Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Ю. Збанацький). — Пор. нали́ти.

ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти — про дощ), ЛЛЯ́ТИ рідше, СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИ підсил., ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЯПОТІ́ТИ підсил. розм., ПРА́ТИ підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ТЮ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́РИТИ підсил. розм., ПОРО́ТИ підсил. розм., ХЛЮЩА́ТИ підсил. розм. Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той (вітер) як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). — Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ (ЙТИ), ЦЕБЕНІ́ТИ (ЦИБЕНІ́ТИ) підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ (ЦЮРИ́ТИ) розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ (ЧУРІ́ТИ) діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли (дівчата) дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б'є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); (Полікарп Іванович:) Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся — мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати — кров б'є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. — І кров не йде! (О. Гончар); (Максим:) Та ви ж хоч сорочкою руку зав'яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, — сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там (у храмі).. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); — Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). — Пор. 1. витіка́ти.

ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИ підсил., РИ́НУТИ підсил., ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., ПОЛЛЯ́ТИСЯ рідко; ПОРИ́НУ́ТИ розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., ПОРОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ЗАПІ́ЖИТИ розм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю — і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось по рівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона (сталь) піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, — серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). — Пор. 2. ли́ти.

НАЛИ́ТИ що і чого (залити якусь рідину в що-небудь; ллючи, наповнити що-небудь; ллючи, утворити калюжу); НАБУ́РИТИ розм. (у великій кількості); ВЛИ́ТИ (УЛИ́ТИ), ВВІЛЛЯ́ТИ (УВІЛЛЯ́ТИ) (залити в що-небудь); ЛИНУ́ТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм. (налити в що-небудь відразу й у великій кількості); НАСИ́ПАТИ (налити в посудину рідкої страви, який-небудь напій тощо). — Недок.: налива́ти, ли́ти, влива́ти (улива́ти), насипа́ти, си́пати. Налити води в чайник; Налити склянку води; Налити цілу калюжу; Замислившись, цідила (Одарка) молоко в глечик і не помітила, як пролила додолу... — Та що ж бо ти робиш?.. Глянь-но, яку калюжу набурила! — озвався батько з призьби (С. Воскрекасенко); Бугров улив у себе кухоль смердючої картоплянки (І. Микитенко); Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан (склянку) (І. Нечуй-Левицький); — Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (М. Стельмах); Насипати борщу; Брати! Вина! Вина мені насипте! (М. Бажан); (Митродора:) От і ще що; ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко). — Пор. 1. ли́ти, націди́ти.