лише

ЛИШЕ́¹, ЛИШ, част.

1. обмеж. Уживається для виділення, обмеження в знач. тільки, виключно.

Серед плавнів коло хатки лишилась на хазяйстві лише коза (М. Коцюбинський);

Все так з-під ніг і пливе, рятують лише кущі, за які ми чіпляємося... (А. Дімаров);

Батьки та бабусі розібрали усіх дітей, лише одна дівчинка стояла на лаві, приліпившись лобиком до шибки й виглядаючи дідуся, який був для неї найближчою людиною в сім'ї (М. Циба);

Лиш ти одна, мені одна лиш ти Мій палиш сон і душу мою палиш (М. Вінграновський);

Монастир Івана Христителя мав одну лише дерев'яну будову, обнесену частоколом (В. Багірова);

// Уживається в знач. тільки-но, щойно.

От нехай лиш побачу, що вiн тут ману пускає та книжки людям читає – зараз руки назад та й до врядника (М. Коцюбинський);

Коли щось запримітиш, почуєш, лиш здогадаєшся, негайно маєш знайти спосіб сказати про те мені... (П. Загребельний);

Про трагедію я дізналася лише вранці, коли приїхала “швидка” і міліція (І. Роздобудько);

// Уживається в знач. всього, тільки.

І в гадці собі не мають [Іван з Аницею], що сьогодні лиш раз їли (Л. Мартович);

Грубі свинські постоли нової-старої румунської адміністрації дуже дисонували з наваксованими чоботами зниклого німця, але в Черемошному бачили й не таке: чи один маєтний ґазда нерідко брав собі за союзника злидоту, аби лише мати на селі більший вплив, а швидше, чисту фізичну силу (М. Матіос);

Військовий вождь, по тисячній звитязі Лиш раз один розбитий у бою, В неласку падає, живе в зневазі, І владу, й честь утративши свою (Д. Паламарчук, пер. з тв. В. Шекспіра).

2. підсил. Уживається при дієсловах звичайно наказ. сп. та пред. ну (ану), бо.

“Біжи лиш швидше в Карфагену [Карфаген]”, – Зевес гінцеві так сказав (І. Котляревський);

А глянь лиш гарно кругом себе, – І раю кращого не треба! (Т. Шевченко);

– То нiчого, що здоровий [камінь], а ось подивимось, як його пробивати, – сказав Панько. – Ану лиш давай свердел! (Б. Грінченко);

– Подайте нам чаю, хліба з маслом та яєць, бо маємо голодного гостя. Лиш скоро! (Б. Лепкий);

// Уживається з дієсловами звичайно наказ. сп. для застереження.

– Гляди лиш, як ще й ти звалишся, що батько з нами буде робити? (Г. Квітка-Основ'яненко);

І мали думку прокотити заїжджого барина на славу, та староста охолоджував: не дуже лиш гнатимеш коней: невелика цяця їде – знаємо ми сих безштаньків! (Панас Мирний);

– Про мене, тату, найміть [акафіст], тільки не дуже лиш читайте ці книжки, бо знов снитимуться янголи з пазурами (І. Нечуй-Левицький).

ЛИШЕ́², ЛИШ, спол.

1. обмежувальний. Уживається в знач. тільки.

Лиш на кінці села, за рікою, стояла одна хата, а в ній жила жінка... (з переказу);

Беріть, везіть хоч на возах, я й сам ще навантажу, я лиш на власних терезах мішечок кожний зважу (Леся Українка);

Те, чого людина в звичайних обставинах доходить лише на кінець життя, той біль розчарування і марність життя – ми взнали юнаками (Ю. Яновський);

– Справжня археологія як серйозна наука, Дмитре Борисовичу, цікавиться не лише окремими матеріальними знахідками, бодай і коштовними, але найбільше – так званими дрібницями (В. Владко);

// обмежувально-протиставний. Уживається в знач. один тільки; самий тільки.

З високих круч луна орлиний клекіт, Лиш тихі води все стоять мовчазно (Леся Українка);

Хто бідною жінкою журиться? Довкруги неї лиш ліс, ліс та гори (О. Кобилянська);

Нема йому відпустки і спочинку. Лише – неспокій, пошуки і риск (Л. Дмитерко);

Почезли гори, лиш одна осталась, вже безіменна, од часу запалась (В. Стус);

Скільки лише пального марнується для перевезення вантажів залізницею та автотранспортом (з газ.);

// обмежувально-протиставний. Уживається в знач. тільки-но і тільки.

Вчора набігла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю... (М. Коцюбинський);

Про психологію мистців треба писати окремо, а тепер я лише побіжно торкнуся проблеми “порочних мистців” (І. Багряний).

2. часовий. Уживається звичайно з присл. тільки для поєднання підрядного речення на означення дії, яка щойно відбулася, з головним реченням.

Лиш Данило щез в тумані, Аж із-за горбочка Йде дівчина молодая (С. Руданський);

Тітка кришила буряк і лише постерегла, що Гнат прокинувся, голосно заторохтіла грубим голосом (М. Коцюбинський);

А лиш тільки вищирилось сонце крайком золотої маківки, Альоша вибіг надвір і знову припав до своєї глини (І. Микитенко);

// діал. Уживається у знач. тільки що, щойно.

Він поповз до другої [хати]. Там лише що помер остатній живий чоловік (І. Франко);

Голову мала обвиту поверх шапочки шовковою шаллю, такою, як паннунця беруть до театру, лише що чорним... (О. Кобилянська).

3. умовний. Уживається для поєднання речень, у яких ідеться про дію в головному реченні як умову для здійснення дії підрядного речення.

– Я вже вам буду бавити маленького Андрійка, буду йому за няньку, лише звезіть наш хліб та складіть у стодолу! (М. Коцюбинський);

– Хочете, щоб я арештував вас за супротивлення власті? Скажіть лише слово, я готов! (І. Франко).

○ (1) Аби́ лише́ (лиш) <�Лише́ б> <�розм. Лиш би> у знач. присл. – аби тільки.

Нехай хоч гірше, лиш би інше! (І. Франко);

Йому здавалося, ніби він потрапив лише в калюжу, з якої можна зовсім просто вийти, аби лише бажання (І. Багряний);

От ми й при зброї. Лише б заманити одного чи двох у чинбарню, а з тим, хто залишиться надворі, теж справимося! (В. Малик);

Треба триматися Словути, вже десь неподалік має бути вільна твердиня. Аби лише побачити якогось лицаря, котрий вкаже шлях... (О. Бердник);

(2) Ско́ро лише́ (лиш) у знач. присл., рідко – як тільки.

Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню – перевертають її догори денцем (М. Коцюбинський).