людяний

ЛЮ́ДЯНИЙ, а, е.

1. Який щиро, доброзичливо, чуйно ставиться до інших; уважний до чужих потреб; гуманний.

Купер'ян .. натура товариська, веселий, людяний (Леся Українка);

Не хочу я в рай, і не заздрю я Крезові. Заб'юся в глухий оцей кут. Тут сосни соснові, берези березові, і люди людяні тут (Л. Костенко);

Чоловік – теж учитель – Лаврін Йонович: могутній, широкоплечий козарлюга, доброзичливий, людяний, покладистий (О. Бердник);

Начальник міський, чоловік розумний і людяний .. вирішив пустити в непам'ять вину Джанноле (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// Сповнений щирістю, гуманністю.

Вона усміхалась людяною усмішкою, простягнувши до мене обидві руки (Олесь Досвітній);

Сумовиті очі Тимофія звузились, заясніли глибокою людяною усмішкою (М. Стельмах);

// У якому виявляється гуманне ставлення до людини.

Будь-які катаклізми матимуть еволюційне вирішення, якщо їх спрямувати у людяне річище (О. Бердник);

– Є ще закон відшкодувань, – втрутився я, – він рятує людину від усіх нещасть. Людяний закон. Я сам його відкрив і сам застосовую... (П. Загребельний);

// У якому є щирість, уважність, доброзичливість (про художні твори і т. ін.).

Деякі [оповідання] визначаються живим малюнком дійсного життя і глибшою, людяною думкою (І. Франко);

В Марії поет [Т. Шевченко] знайшов змогу виразити сюжет, може в невірній, але глибокій і людяній думці (І. Дзюба).

2. рідко. Те саме, що лю́дний.

– А станьте ви [вітри] на рівні ноги: На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги (П. Тичина).