люстерце

ЛЮСТЕ́РЦЕ, я, с., розм.

Пестл. до люсте́рко.

Нехай себе в собі полює І ставить сам собі свічу, Хай посміхається в люстерце, Де відбивається вода... (П. Гірник);

* У порівн. На воді, біля корчів, як у люстерці, відбився шматок блакитного простору (М. Хвильовий);

Якби йому ще хоч раз побачити її так близько й так ясно, як бачив тоді, в потоці, наче в люстерці. Він тоді бачив Марійку, як образ (Б. Харчук).