марнуватися

МАРНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.

1. Даремно, без користі губити життя, силу тощо.

Не шкода б було, якби витрачував сили на роботу, потрібну для нас, а то марнуюсь тільки на те, щоб було що їсти родині (М. Коцюбинський);

Тепер уже настала для них гірка година. Батько до нестями марнувався, мати їла себе, свого чоловіка й дітей (А. Крушельницький);

* Образно. На тебе я дивлюся сумовитий: Який багатий скарб чуття й любові Марнується розтоптаний, розбитий! (І. Франко);

// Витрачатися без користі.

Тут писати не випадає, бо все треба то над водою сидіти, то в воду йти, то по горах блукати, а там, дивись, то втомишся, то світла, паперу чи ще чого бракує, та отак час і марнується (Леся Українка);

– Я просто буду відсутній ті вісім годин, які тут і так марнуються (Ю. Іздрик);

// Пропадати, не знаходячи застосування.

[Паранька:] Сила, кажеш. А що ж сила, як вона марнується без ужитку?.. (І. Микитенко);

Артем сів на дубки .. Ще до війни вивіз їх з лісу на новий хлів, а зараз марнувались (В. Гжицький);

– Гадаєте, мені приємно, коли такі таланти, такі уми Росії марнуються, йдуть у Сибір, на каторгу або в солдати? (Василь Шевчук).

2. Пас. до марнува́ти.

– Навіщо така розкіш, така пишнота? Скільки-то грошей марнується на ту розкіш! (І. Нечуй-Левицький);

З тих пір, як я нараяв йому запровадити полкову скарбівню .. він тримав мене при собі, призначив скарбівничим (М. Дочинець).