навідувати

НАВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., НАВІ́ДАТИ, аю, аєш, док., кого – що.

1. Відвідувати, провідувати кого-, що-небудь, заходити до когось, кудись.

Часто Христя під свято приходить до Мотрі побалакати, розважитись. Мотря й собі навідувала не вряди-годи Христю (Панас Мирний);

В коло обов'язків вихователя входило: .. бути присутнім на обіді й на вечері, навідувати спальні, влаштовувати бесіди й робити перевірку (І. Микитенко);

Старий Перегуда вважав своїм обов'язком навідувати осиротілу Кухтину сім'ю, що без господаря лишилась (А. Іщук);

Марія вирішує навідати Ленажа і заодно розпоісти йому, який великий успіх його полотен на міжнародній виставці (М. Слабошпицький);

Навідувати в лікарні звикла, тепер матері вистачало такого ось дозованого спілкування (А. Кокотюха);

* Образно. Там, далеко, на Вкраїні, Сяє сонечко ясне, Світить людям, та в чужині Не навідає мене (П. Грабовський);

Але Куземко дуже вже часто просився додому, аж недобрі думки почали навідувати Вовкулаку (В. Шкляр);

// що, розм. Прибувати, приїздити куди-небудь.

Козаки часто навідували старого Кривого Рога, дехто осідав біля нього, і зимівник поступово став селищем (з газ.);

Прибув Василь на Україну, навідав батьківщину завдяки тим-таки свіжим вітрам, що зламали також і чорно-білий стереотип поділу наших земляків за кордоном на друзів і ворогів (з публіц. літ.).

2. заст. Відшукувати, знаходити що-небудь.

Навідала [дівчина] кубелечко, де утка несеться (П. Чубинський).