нагороджувати

НАГОРО́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., кого.

1. Давати нагороду, відзнаку за певні заслуги, достоїнства і т. ін.

Пан давно хвалився Остапові, що він його нагородить як слід за вірну службу (Панас Мирний);

[Юля:] У мене в інституті такі успіхи... Грамотою нагородили (З. Мороз);

Бойовий орден, що ним командування нагородило геро-десантника, ще кілька років після війни ходив за ним слідом, аж поки знайшов його інвалідом без ніг у цьому вівчарському степовому радгоспі (О. Гончар);

// Виражати задоволення, схвалення, виявляючи прихильність у нагороду за що-небудь.

Дружними оплесками нагороджують лектора вдячні слухачі (А. Шиян).

2. перен. Робити що-небудь комусь як плату, винагороду у відповідь за щось, віддячувати, відплачувати комусь за що-небудь.

Чи любі Вам мої писання, чи ні, а все-таки вони довгі, і я прошу мене нагороджувати хоть короткими листами (В. Стефаник);

Даліло, мила, за твоє кохання Чи можу я тебе нагородити? Скажи, повідай, моя зоре, те, те бажання Хоч би загинуть – мушу я вволити! (Леся Українка);

Степи переродяться, вони стануть родючими, вони щедро нагороджуватимуть труд хлібороба (з газ.);

Природа, немов бажаючи нагородити нас за цілий день смертельних небезпек і втоми, посилала нам тиху красу липневого вечора (Я. Качура).

3. перен., розм. Наділяти кого-небудь чимсь.

Бог його знає: може, мене [Христю] досі Господь карав лихом та напастю, щоб тепер нагородити щастям та спокоєм (Панас Мирний);

Ти по правді ніколи не розуміла і не знала святого чуття любові і тому нагородила мене в твоїм порожнім житті тільки зневагою, горем і розчаруванням (О. Кобилянська);

Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Ю. Збанацький);

// Давати певну назву (перев. негативну).

Ідіот, незграба, робот, ледащо дурне – такими та іншими прозвиськами в цьому дусі тільки й нагороджує Брага свій бульдозер (О. Гончар);

Епітети “сонне”, “тихе”, якими письменники нагородили чимало міст, не підходять до Одеси (з газ.).

НАГОРО́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., що, розм.

1. Будувати, ставити що-небудь у великій кількості.

[Одарка:] Які були старі тини – все за зиму попалила, а нагородити було нічим – хіба своїми пальцями!.. (Панас Мирний);

// Робити багато чого-небудь.

Тисячоліття потрібні були на те, щоб нагородити ті спустошення, які виробляли хижі лісопромисловці .. протягом кількох тижнів (М. Грушевський).

2. тільки док., перен. Наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін.

– Ти, Дарино, не малу задачу задала мені і стільки в ній різного нагородила, .. що й самий найрозумніший навряд чи розгородить його (М. Стельмах).

◇ (1) Нагоро́джувати / нагороди́ти штовхана́ми кого – бити когось короткими різкими ударами.

[Петро:] Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її! (І. Карпенко-Карий);

Якийсь напівроздягнутий чоловік, без шапки й без пояса, намагався виплигнути з човна, але задунайці тягли його назад, нагороджуючи штовханами (С. Добровольський);

(2) Нагороди́ти дурни́ць (нісені́тниць) – наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін.

Він тільки зрозумів.., що сповідь його була непотрібна, що він сьогодні нагородив чимало дурниць (О. Гуреїв);

Ферондо почав гірко плакати над самим собою, над жінкою своєю й сином і нагородив багато всяких нісенітниць (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

Плести́ (верзти́, городи́ти і т. ін.) / наплести́ (наверзти́, нагороди́ти і т. ін.) нісені́тницю (нісені́тниці) див. плести́.