нагороджувати

НАГОРО́ДЖУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех.

1. Давати нагороду кому-небудь.

Пан давно хвалився Остапові, що він його нагородить як слід за вірну службу (Мирний, IV, 1955, 29);

Сорок одного голову найкращих колгоспів уряд нагородив вищою ознакою честі, слави і геройства — орденом Леніна (Ле, Історія радості, 1947, 302);

// Висловлювати подяку, виражати задоволення, схвалення, виявляти прихильність у нагороду за що-небудь.

Дружними оплесками нагороджують лектора вдячні слухачі (Шиян, Партиз. край, 1946, 89);

Уже він їй муж! Такою довірою, таким неймовірним щастям нагородила вона його ось тут під вітряні шуми (Гончар, II, 1959, 91).

2. перен. Віддячувати, відплачувати комусь за що-небудь.

Степи переродяться, вони стануть родючими, вони щедро нагороджуватимуть труд хлібороба (Літ. газ., 26.IX 1950, 9);

Природа, немов бажаючи нагородити нас за цілий день смертельних небезпек і втоми, посилала нам тиху красу липневого вечора (Кач., Вибр., 1953, 302).

3. перен., розм. Наділяти кого-небудь чимось небажаним, неприємним.

Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Збан., Курил. о-ви, 1963, 87);

// Давати певну назву (перев. негативну).

Ідіот, незграба, робот, ледащо дурне — такими та іншими прозвиськами в цьому дусі тільки й нагороджує Брага свій бульдозер (Гончар, Тронка, 1963, 266);

Епітети "сонне", "тихе", якими письменники нагородили чимало міст, не підходять до Одеси (Літ. Укр., 10.ІУ 1964, 1).

НАГОРО́ДЖУВАТИ², ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех., розм.

1. Будувати, ставити що-небудь у великій кількості.

[Одарка:] Які були старі тини — все за зиму попалила, а нагородити було нічим — хіба своїми пальцями!.. (Мирний, V, 1955, 233).

2. тільки док., перен. Наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін.

— Ти, Дарино, не малу задачу задала мені і стільки в ній різного нагородила,.. що й самий найрозумніший навряд чи розгородить його (Стельмах, Хліб.., 1959, 506).

Нагороди́ти дурни́ць — наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін.

Він тільки зрозумів.., що сповідь його була непотрібна, що він сьогодні нагородив чимало дурниць (Гур., Наша молодість, 1949, 82).