натягати

НАТЯГА́ТИ¹, НАТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТЯГТИ́, НАТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш, док.

1. що. Тягнучи або розтягуючи, робити тугим, пружним.

Микола зняв з полиці скрипку і почав натягати струни (І. Нечуй-Левицький);

Нарешті бачать хлопця Печенізькі вояки .. Туго луки натягають, Стріли кидають вперед (О. Олесь);

Стає Іван на кручі, натягує тятиву, пускає стрілу золоту... (А. Шиян);

Професор звичною рукою натягнув струни і провів смичком (В. Собко);

* Образно. Було б найкраще, якби я могла, поки зовсім поправлюсь, жити спокійно, врівноважено і щоб ніщо мені не натягало нервів (Леся Українка);

// Напинати, зводити що-небудь над чимсь.

Шофер заходився, з допомогою пасажирів, натягати над їх головами брезентову халабуду, щоб захиститись від дощу (М. Трублаїні);

Риботорговці натягали тент (Л. Костенко);

// Розправляючи і розтягуючи, закріплювати, прикріплювати до чого-небудь.

Була там і краса білих літніх ночей, коли хлопці-вояки, позмінявшись з постів, серед ночі натягували сітку і грали у волейбол! (О. Гончар);

Пан Підпальський натягнув вірьовку і став зав'язувать (О. Стороженко);

// Розтягуючи і напинаючи, прикривати, затуляти що-небудь.

Два чоловіки натягували блідо-зелений брезент на обідране місце [церкви] (П. Тичина);

// Розтягуючи, накладати на що-небудь.

Волько вхопив аршина й так швидко махав ним та натягував матерію на аршин, що матерія аж лущала в його руках (І. Нечуй-Левицький);

Обидві вони [Аврельця і Маруся], привітавшись з тіткою і сестрами, стали збоку і, не маючи що робити, натягували на долоні носові хусточки, м'яли їх і знову натягували, як швець шкіру (Ірина Вільде);

// Тягнути до себе (про віжки, поводи і т. ін.).

Завалюючись на спину коневі і натягаючи з усіх сил повіддя, хлопчик зупинив коня (Григорій Тютюнник);

Мар'ян натяг віжки. Коні смикнули з місця (С. Чорнобривець);

* У порівн. Стасик тримає в руках довгу солому, немов натягає золоті віжки і здержує ними огненних коней (М. Коцюбинський);

// Витягати в якому-небудь напрямку, випрямляти (про шию).

Натягнув [навчитель] свою довгу й без того шию (Л. Мартович);

Старий вийшов надвір. Воли, натягуючи шиї, з теплим зітханням подались до нього (М. Стельмах).

2. що, розм. Одягати, надівати, накладати що-небудь перев. з певним зусиллям або нашвидку.

Натягає [пан] спішно штани і вибіга на подвір'я (М. Коцюбинський);

Він натягав на себе сорочку, підперізувався ремінякою та все шамкотів беззубим ротом (М. Чабанівський);

Якщо намокне обіддя, шини натягувати не можна: висохнуть колеса – позлітають... (М. Руденко);

Павло всміхнувся, натяг кашкета і стиснув Маркові руку (І. Кириленко);

Дієго ліниво підвівся і почав одягатись. Емма також схопила з стіни своє пальто, роздратовано натягнула на себе і обмотала шию білим міхом (В. Винниченко);

Повагом піднявшись, Оленчук надів кожушок, натягнув шапку, взяв у кочергах костур (О. Гончар);

// Надівати на ноги взуття; взувати.

Одягає [Тоня] на себе батькову ватянку, запинається сукняною хусткою, чоботи гумові натягає і йде порядкувати біля кошари (О. Гончар);

Мати обмотала мені ноги замість онучі лантухом і натягла чоботи (І. Багмут);

// Тягнучи, розправляти і поміщати зверху чого-небудь.

Сержант хвилину стоїть коло нього, потім дбайливо натягає йому до шиї ковдру, підтикає її з боків і повертається на місце (І. Багмут);

Вона опустила голову на подушку, повернулась лицем до стіни і натягнула на себе ковдру (Д. Бедзик).

3. що, перен., розм. Робити в чому-небудь натяжки.

Можна собі уявити, який радий був директор, коли випхнув, нарешті, з школи Риловську, бо школярі ж бачили, що їй “натягають” оцінки (О. Копиленко).

4. що. Вбирати, всмоктувати в себе (рідину, вологу і т. ін.).

В просторій хаті Побережного пахне водяним зіллям, рибою і відволоженим прядивом: видко, для торгу ставили його натягувати вільгість (М. Стельмах);

Ліки для волосся: розрізується три великі цибулі, доливається одна частина горілки і ставиться на чотири дні в тепле місце, щоб натягала (з наук.-попул. літ.).

5. Насуваючись, скупчуватися, збиратися де-небудь.

Надвечір натягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (І. Франко).

6. що, перен., розм. Несправедливо приписувати що-небудь.

Якби влітку на панщину не ходила, так сказали б, що на себе недуг натягала (Номис).

7. чого, безос., перен. Викликати, спричиняти що-небудь небажане.

Граф увечері покликав битись пана Тадеуша. Отак знічев'я і пішло, – Та щоб знічев'я нам біди не натягло (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

8. перев. док., кого, перен., розм. Добре побити кого-небудь.

Ні слова йому й не сказали, тільки вибили. Як цього тут натягали, Ковинський приходив до його стації (А. Свидницький).

◇ Надяга́ти (надіва́ти, натяга́ти і т. ін.) / надягну́ти (наді́ти, надягти́, натягти́ і т. ін.) ове́чу шку́ру <�Вліза́ти / влі́зти в ове́чу шку́ру> див. надяга́ти;

(1) Натяга́ти / натягти́ но́гу (ру́ку) – ставити на місце, направляти вивихнуту ногу або руку.

Казав [панотець Павлові] ногу натягати. Хотів переконати жінку наглядно, що не прикидався лиш хорим, а був ним направду (Л. Мартович);

(2) Натяга́ти (натя́гувати) / натягти́ (натягну́ти) стру́ни – ставити перед ким-небудь нічим не виправдані вимоги у чомусь.

– Мені здається, Гордію, що ти дуже вже натягаєш струни. – Ти радиш мені ласкавіше поводитись з такими добродіями, як оцей Головань (Б. Грінченко).

НАТЯГА́ТИ² див. натя́гувати².