ну

НУ¹, виг.

1. Уживається при висловленні заохочення, спонукання до дії (перев. з дієсл. наказ. сп.).

– Ну, разом! – закричав, – напрімо! І недовірків сокрушімо (І. Котляревський);

– Ну, бий! бий! – Олександра присунулась до Насті, аж налізла на неї. Настя стусонула її кулаком (М. Коцюбинський);

– Заграй, мій малесенький, а оці маленькі послухають. Ну ж, заграй! (А. Головко);

// Уживається при висловленні спонукання до припинення дії.

– Що з тобою, дитино? Не плач, перепілочко! .. Ну, не плач же, квіточко! (М. Коцюбинський);

– Ну, годі вертітись, – у голосі Глушака чути суворість (О. Довженко);

// Уживається при висловленні погрози, перестороги.

[Деїфоб:] Ну, пам'ятай, .. до тебе ймення зрадниці пристане від нині і до віку (Леся Українка);

Треба вдарити, а не зведе руки, страшно. Тоді в гніві тріпнув головою й кулаком грізно посварився: – Ну, ти ж гляди! Знай! (А. Головко);

// Уживається на початку речення, в якому висловлюється подяка, побажання тощо.

– Ну, спасибі, брате! – кажу я (Марко Вовчок);

– Ну, будьмо! – Літаймо! За тебе, Уралов! За здоров'я твоєї дочки, – підняв склянку Сіробаба (О. Гончар).

2. Уживається при висловленні докору, заклику до стриманості в діях, вчинках.

– Та ну, не страши: не боюсь я тебе! – промовив Пилипко (Панас Мирний);

– Та ну, яка ти, Дарко! Хіба ж я кажу, що от я вже маю їхати? (Леся Українка);

// Уживається при висловленні сумніву, заперечення, незгоди і т. ін.

– А пора збирання винограду? – пригадує Замфір. – Ну, це вже легка, празникова робота (М. Коцюбинський);

– Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки! (Леся Українка);

– Ну, то дурне! Хіба не разом вестимуть або пов'язаних... Я – рудого. Тихін – отого, а ти – хто буде там третій (А. Головко);

– Бери [м. Жмеринку] сам, тільки пам'ятай мою умову: якнайменше втрачай людей. Чуєш? – Ну, що ти! (О. Довженко);

// Уживається при висловленні захоплення, обурення, здивування, незадоволення, іронії і т. ін.

[Килина:] Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! залізо – й те перегризе! (Леся Українка);

– Ну, вже й морози! Ще таких сю зиму й не було... (Панас Мирний);

– Ну й пройдисвіт, – засміявся підполковник, – захопити один повіт, а думати про всю Україну! (М. Стельмах);

// Уживається при висловленні захоплення в оцінці кого-, чого-небудь, здивування з якогось приводу.

– Я знаю дівчину Марусю – Таку – що ну! (М. Коцюбинський);

– Чи це вже вояків стільки на світі піднялось, що по двоє на коня лізуть? – По двоє на одному коні, ну й ну! – реготав з боку Мефодій Кулик (О. Гончар);

// Уживається при підсумовуванні чого-небудь, прийнятті рішення і т. ін.

– Ну, що ж – хай буде поєдинок! (М. Коцюбинський);

– Ну, що ж. Приходьте. Ми ждемо (В. Сосюра).

3. Уживається перед знах. в. особ. займ. 2 і 3 ос. з відтінком присудковості в знач., близькому до слова геть.

– Та ну тебе к бісу!.. От, опіяка!.. (Панас Мирний);

– Ну тебе, Тимофію, до дідька! – сердиться Мірошниченко (М. Стельмах);

// Уживається для вираження небажаності чого-небудь.

– Та ну його, цей обід. Я краще трави тут наїмся (О. Довженко).

Ну [й] що ж; Так що див. що¹;

Ну що? див. що¹.

○ (1) Ну от:

а) уживається для підсилення результативності, емоційності висловлювання; нарешті.

Ну от і прийшли;

б) уживається для завершення висловлювання, підбиття пісумку.

– Ви йдете з нами? Ну от, тепер гарна компанія;

Ну [,] от ще див. от;

Фу́-ти, ну́-ти див. фу.

◇ Ні тпру, ні ну див. тпру;

Ну його́ (її́, їх і т. ін.) див. він;

(2) Ну к лихі́й ма́тері (д) див. ма́тір;

(3) Ну к нечи́стій ма́тері (д) див. ма́тір.

НУ², част.

1. пит. Уживається в питальних реченнях як спонукання до відповіді, що супроводжується інтонацією зацікавленості чим-небудь, очікування, нетерпіння, вимоги.

– Ну, як тобі, сину? – турбувалася мати (М. Коцюбинський);

[Люцій:] Прости, Руфіне, маю щось питати. [Руфін:] Ну що там? (Леся Українка);

– Ну, хто тепер [полізе на скелю]? – запитав Воронцов, переводячи погляд з бійця на бійця (О. Гончар);

// Уживається при вираженні торжества, зловтіхи.

[Любов:] На доказ того, що ви помиляєтесь, я вам скажу, що даю свою хату для вечірки .. Ну, що? вдовольнились? (Леся Українка);

Перед спокійними катами я мовчки зв'язаний стою. – Ну, що? Утік? .. Лице прикажчика єхидне переді мною (В. Сосюра);

// Уживається як відклик на звертання у знач. що таке? я слухаю.

– Хомо! – Ну? – Я оце надумала... пішов би ти до пана (М. Коцюбинський);

– Оксене... – Ну? – У Сергійка чобітки зовсім порвалися (Григорій Тютюнник);

// Уживається перед запитанням, що вимагає уточнення якогось повідомлення.

– Ну, а гроші ж принесли? (Марко Вовчок);

– Ну, а на хуторах же, що там? – по невеличкій паузі спитав Давид (А. Головко);

– Так. Ну, а якби ти наступав на панів на випадок, коли б я тебе на них послав? – спитав Боженко І хитро примружився (О. Довженко).

2. пит., іноді із спол. та. Уживається при висловленні запитання з відтінком недовіри, здивування; невже, хіба.

– Панич Льольо ставить гуральню. – Та ну? (М. Коцюбинський);

[Мавка (сміється):] Ну, як таки, щоб воля – та пропала? (Леся Українка).

3. власне мод. Уживається при висловленні підсумку до роздумів з приводу чого-небудь; отже.

– Ну, батько нічого собі, – тільки дивиться – не на Чайченка, а через його голову, згори... (Марко Вовчок);

– Ну, от. Мужики мають право на землю. Не ми обробляємо землю, а вони (М. Коцюбинський);

– Ну, рука вже, кат з нею, мені не шкода, – казав Платон Вернигора, сіючи правою (О. Довженко);

– Ну, значить, гарні комуністи, раз мій онук пішов до них (В. Сосюра);

// Уживається в знач. якщо так, якщо ні.

[Неофіт-раб:] Ну, то про мене, хай воно й ніколи те царство боже не приходить! (Леся Українка);

– Я багато нарвав [ягід], та поїв, а се одну вам привіз. – Ну, молодець. Добре. Спасибі (Панас Мирний);

– Мені рідна зброя ніколи не важка. – Овва! Ну, тоді з тебе люди будуть (О. Гончар);

// Уживається для заповнення паузи в мові (при доборі потрібного слова, обдумуванні відповіді і т. ін.).

– Сьогодні вночі до мене прийшло натхнення, і я записав його з такою, приміром, ясністю, як пишуться .. ну, закони (О. Довженко);

– Який він зараз?.. – Ну, який... Такий маленький, жвавий, білявенький... Даремно бійця не скривдить... Славний такий... (О. Гончар).

4. власне мод. Уживається при висловленні припущення в знач. припустімо.

– Вже ж такого розору, вогню та нівечення від сотворіння світу не бачено. Вірно я кажу? – Ну, припустімо, – сказав генерал (О. Довженко);

– Кулемет справний? – запитав Сагайда .. – Справний, питаю? – Ну, справний... (О. Гончар).

5. власне мод. Уживається на початку питального речення, в якому висловлюється побоювання з приводу чого-небудь небажаного, якесь незвичайне припущення і т. ін.

Раптом стаю. Ну, а як вона взнає, куди я подався? (М. Коцюбинський);

Ну що, як стюардеса молоденька У літаку .. – це правнучка, скажімо, Того старого Юдки-корчмаря? (М. Рильський).

6. підсил. Уживається для надання вислову або окремому слову більшої сили, виразності.

– А я нині вранці бачив медівники в пекарні... Ну такі, що ніколи не бачив... (М. Коцюбинський);

// Уживається перед питанням, яке містить у собі і відповідь.

Ну, що за ті 2 години зробиш, зморений, знеохочений (М. Коцюбинський);

Ну, що вони йому зроблять? На людях не займуть, а підслідити ввечері – теж чорта з два! (А. Головко);

Шопена вальс... Ну хто не грав його І хто не слухав? (М. Рильський);

// Уживається для підсилення протиставного спол. “а”.

– Ну, а ми тим часом, давай закуримо по одній (О. Гончар).

7. спонук. У поєднанні з інфінітивом указує на енергійний початок дії в минулому; давай.

Та й забули [конфедерати] Волю рятувати, .. Та й ну руйнувати (Т. Шевченко);

Коли це де не взялася пожарна з того і з другого боку улиці і ну з двох труб кропити людей (Панас Мирний);

Кричать, повісивши носи – Та ну втікать, немов за ними люті пси Женуться (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).