обзиватися

ОБЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.

1. до кого, розм. кому, на що і без дод. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися.

Двоє [парубків] коло дверей перемовлялись з Настею, що обзивалась десь у сінях за дверима (С. Васильченко);

Постукавши, зачекав [Ничипір] відповіді, але з хати ніхто не обзивався (М. Руденко);

Я вибігла за ворота. – Катренько, де ти? – Ніхто не обізвався мені (Марко Вовчок);

Другим у списку був Юхим Гармаш. Не обізвавсь (А. Головко);

* Образно. Вітер почина грати на далекім воринні. Дзз... тонко співає він .. Дзз... обзивається грубо .. вориння (М. Коцюбинський);

// до кого. Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін.

– А шануйте, – обзиваюся до синів, – шануйте старого батька! (Л. Мартович);

– За що ти нашого німого старця б'єш? – обізвавсь до нього чоловік (Г. Квітка-Основ'яненко);

Лише де-не-де обізветься до своїх козацький вартовий, і знову все затихне (Я. Качура);

* Образно. І тут він [Аркадій Петрович] вперше почув всім тілом, що се обзивалась до нього його земля, що він з нею так зрісся, як з жінкою, з сином, з дочкою (М. Коцюбинський);

// Промовляти що-небудь або прохоплюватися словом, вигуком і т. ін.

Отець Степан обізвався крізь сон, схопився (І. Нечуй-Левицький);

Студент дивився з усміхом на всю подію .. й не обзивався (О. Маковей);

* Образно. Чимсь напрочуд знайомим, милим серцю, чимсь, що обзивалося до нас аж з глибин далекого-далекого дитинства, терзали нас аж до ранку оті незбагненні .. пахощі (В. Козаченко);

Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї (П. Тичина);

// перен. Писати у відповідь кому-небудь листа.

Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Леся Українка);

До Вашої картки трохи був неспокійний за наше приятельство, бо Ви довго не обзивалися по своїм листі (В. Стефаник);

// перен. Подавати про себе звістку.

Горпинин чоловік жив собі в другому селі і теж до неї не обзивався вже багато літ (Грицько Григоренко).

2. перен. Подавати певні звуки (звичайно про тварин).

Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (І. Манжура);

На подвір'ї обізвалися собаки, потім стихли, і хтось обережно постукав у вікно (М. Стельмах);

Десь над болотцем [над болітцем] чайка обізвалась, Як обзивалася колись давно... (Л. Глібов).

3. Ставати чутним; лунати, розлягатися, реагувати на щось (про голос, мелодію і т. ін.).

Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Т. Шевченко);

Дзвінки коров [корів] обзивались, як далеке зітхання (М. Коцюбинський).

4. перен. Нагадувати про себе, виявляти себе чим-небудь.

Я взагалі здорова.., раз тільки три дні бронхіт був, .. коли-не-коли кашель обзивався (Леся Українка);

Поки що колона не обізвалася жодним пострілом (О. Гончар);

// Відчуватися, проявлятися (про вдачу, риси характеру і т. ін.).

– Земля найкраще пахне восени, – говорить сам до себе Тимофій. Це одна половина старої горицвітівської вдачі обзивається в ньому (М. Стельмах);

[Маруся:] Обізвалася плоть моя – і нічого я їй не вдію (Панас Мирний).

5. перен. Виявляти співчуття, бажання допомогти, сприяти кому-небудь.

Жодна душа не обізвалася, не відкликнулася на той плач дитини (Л. Яновська);

// Висловлюватися про кого-, що-небудь, даючи оцінку.

Вітала [поета] з успіхом одверто Із Буковини ланкова; Критикував учитель з Ічні .. Лише дружки – “боги критичні” – Не обзивалися! (С. Олійник);

Про наш збірник на спомин Гоголя ніхто з наших і словечком не обізвався (Панас Мирний).

6. рідко. Називати себе; називатися.

Обізвався грибом, то лізь у борщ (прислів'я).

◇ Гово́рить (обзива́ється, озива́ється) / заговори́ла (обізва́лася, озва́лася) кров див. кров;

Гово́рить (обзива́ється, озива́ється) / обізва́вся (озва́вся) го́лос кро́ві див. го́лос;

(1) [І] сло́вом не обзива́тися (не озива́тися) / не обізва́тися (не озва́тися) до кого і без дод. – не розмовляти, не говорити з ким-небудь; мовчати.

За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався (Панас Мирний);

– Чого се ти усе думаєш? .. Він [Павло] і словом не озветься, а наче од сну прокинеться (Марко Вовчок);

(2) Обзива́тися (озива́тися) / обізва́тися (озва́тися) сло́вом до кого і без дод. – вступати в розмову, говорити з кимсь.

Ніхто не смів обізватися до нього словом у тій страшній хвилі (І. Франко);

Софія не зважилась, а може, й не схотіла озватися до баронеси словом (Леся Українка);

Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (О. Донченко);

// вступати в якісь стосунки з кимсь, бути чиїмсь однодумцем, побратимом і т. ін.

Ти [Україна] ішла на пана, на магната, І з татранських синіх полонин Озивавсь до тебе словом брата Непокірний польський селянин (М. Рильський).