обзиватися

ВІДЗИВА́ТИСЯ (відповідати на чий-небудь поклик, звертання тощо), ОБЗИВА́ТИСЯ, ОЗИВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відізва́тися, обізва́тися, озва́тися, відгукну́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Він постукав кулаком у двері, але ніхто не відзивався (Григорій Тютюнник); — Ти спиш? — спитала стара. Онисько, хоч і не спав, — не обзивався (Панас Мирний); — Хто є? — гукав Данило, обходячи подвір'я, заглядаючи у вікна. Ніхто не озивався (Ю. Яновський); Фурман потиху гукнув у темряву, і з переднього возу відгукнулося кілька голосів (О. Досвітній); Огиренко Ілька погукав надворі, але він не відкликався (А. Головко); — Чи тут є хто? — відхиляючи двері в курінь, спитався один з товаришів. Звідти не окликався ніхто (Панас Мирний).

ВІДПОВІДА́ТИ (писати відповідь кому-небудь на лист), ВІДПИ́СУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ОБЗИВА́ТИСЯ рідше. — Док.: відпові́сти́, відписа́ти, відгукну́тися, обізва́тися. Не гнівайтесь, що так не хутко на Ваші листи відповідаю (Леся Українка); Час від часу (сини) відгукуються листами (О. Гуреїв); Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Леся Українка).

ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок.: загово́рювати, забала́кувати, замовля́ти, обзива́тися, оклика́тися. Князь Костянтин заговорював до Єремії, але молодий хлопець, обізвавшись до його одним словом і то з неохотою, знов мовчав (І. Нечуй-Левицький); — Ходім! ходім! — замовлять усі разом та й підуть (до Чіпки) (Панас Мирний); От люди вироїлися з церкви, ідуть, гудуть, інші до його обзиваються, питають, чого він такий смутний (Марко Вовчок); Схаменувся (Палінур). І до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун!" (І. Котляревський).

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ (ОЗИВА́ТИСЯ), ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯ заст., УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ) розм., заст., ОБЕРТА́ТИСЯ рідко. — Док.: зверну́тися, обізва́тися (озва́тися), окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися (вда́ритися), оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); — Нічим не проймеш! — апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).