обзиватися
ОБЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.
1. до кого, рідко кому, на що і без додатка. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися.
Двоє [парубків] коло дверей перемовлялись з Настею, що обзивалась десь у сінях за дверима (Вас., І, 1959, 287);
Постукавши, зачекав [Ничипір] відповіді, але з хати ніхто не обзивався (Руд., Остання шабля, 1959, 442);
Я вибігла за ворота. — Катренько, де ти? — Ніхто не обізвався мені (Вовчок, І, 1955, 252);
Другим у списку був Юхим Гармаш. Не обізвавсь (Головко, II, 1957, 358);
*Образно. На той [землі] голос подає голос Маланчине серце, обзиваються руки, сухі, чорні, що силу віддали землі (Коцюб., II, 1955, 42);
// Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін.
— А шануйте, — обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! (Март., Тв., 1954, 209);
— За що ти нашого німого старця б’єш? — обізвавсь до нього чоловік (Кв.-Осн., II, 1956, 230);
Лише де-не-де обізветься до своїх козацький вартовий, і знову все затихне (Кач., II, 1958, 419);
// Промовляти що-небудь або прохоплюватися словом, вигуком і т. ін.
Отець Степан обізвався крізь сон, схопився (Н.-Лев., III, 1956, 21);
Студент дивився з усміхом на всю подію.. й не обзивався (Мак., Вибр., 1954, 199);
*Образно. Чимсь напрочуд знайомим, милим серцю, чимсь, що обзивалося до нас аж з глибин далекого-далекого дитинства, терзали нас аж до ранку оті незбагненні.. пахощі (Коз., Гарячі руки, 1960, 106);
Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї (Тич., І, 1957, 16);
// перен. Писати у відповідь кому-небудь листа.
Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Л. Укр., V, 1956, 209);
// перен. Подавати про себе звістку.
Горпинин чоловік жив собі в другому селі і теж до неї не обзивався вже багато літ (Григ., Вибр., 1959, 140);
До Вашої картки трохи був неспокійний за наше приятельство, бо Ви довго не обзивалися по своїм листі (Стеф., III, 1954, 238).
Обзива́тися (обізва́тися) сло́вом — вступати в розмову з ким-небудь або промовляти до когось щось.
За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався [Іван] (Мирний, І, 1949, 217);
Ніхто не смів обізватися до нього словом у тій страшній хвилі (Фр., VI, 1951, 131);
Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (Донч., III, 1956, 8).
2. перен. Подавати певні звуки (звичайно про тварин).
Тільки на ранок поверне зоря, Сонце почне витикатись, Вже почина і сусіда моя, Бджілка свята, обзиватись (Манж., Тв., 1955, 50);
На подвір’ї обізвалися собаки, потім стихли, і хтось обережно постукав у вікно (Стельмах, І, 1962, 318);
Десь над болотцем чайка обізвалась, Як обзивалася колись давно… (Гл., Вибр,, 1951, 85).
3. Ставати чутним; лунати, розлягатися (про голос, мелодію і т. ін.).
Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Шевч., II, 1953, 17);
Чуєте пісню на тихому морі, В синім просторі?.. Слухайте, ось вона знов обізвалась І увірвалась (Пісні та романси.., II, 1956, 219).
4. перен. Нагадувати про себе, виявляти себе чим-небудь.
Я взагалі здорова.., раз тільки три дні бронхіт був,.. коли-не-коли кашель обзивався (Л. Укр., V, 1956, 427);
Поки що колона не обізвалася жодним пострілом (Гончар, III, 1959, 448);
// Даватися взнаки, виявлятися (про вдачу, риси характеру і т. ін.).
— Земля найкраще пахне восени, — говорить сам до себе Тимофій. Це одна половина старої горицвітівської вдачі обзивається в ньому (Стельмах, II, 1962, 32);
[Маруся:] Обізвалася плоть моя — і нічого я їй не вдію (Мирний, V, 1955, 97).
◊ Обзива́ється (обізва́лася) кров див. кров.
5. перен. Виявляти співчуття, бажання допомогти, сприяти кому-небудь.
Жодна душа не обізвалася, не відкликнулася на той плач дитини (Л. Янов., І, 1959, 313);
// Висловлюватися про кого-, що-небудь, даючи оцінку.
Вітала [поета] з успіхом одверто Із Буковини ланкова; Критикував учитель з Ічні.. Лише дружки — "боги критичні" — Не обзивалися! (С. Ол., Вибр., 1959, 175);
Про наш збірник на спомин Гоголя ніхто з наших і словечком не обізвався (Мирний, V, 1955, 410).
6. рідко. Називати себе; називатися.
Обізвався грибом, то лізь у борщ (Укр.. присл.., 1955, 266).
Значення в інших словниках
- обзиватися — обзива́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- обзиватися — див. говорити; лаяти Словник синонімів Вусика
- обзиватися — [обзиеватиес'а] -айус'а, -айеіс':а, -айеіц':а, -айуц':а Орфоепічний словник української мови
- обзиватися — -аюся, -аєшся, недок., обізватися, -вуся, -вешся, док. 1》 до кого, рідко кому, на що і без додатка. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. || Звертатися до кого-небудь з розмовою, запитанням і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обзиватися — Відгукуватися, відгукатися, відгукнутися, повідгукуватися, лунати, вилунювати, вилунати, злунювати, злунати, полунювати, полунати, пролунювати, пролунати, розлунювати, розлунати, окликатися, окликнутися, поокликатися, відкликатися, відкликнутися... Словник чужослів Павло Штепа
- обзиватися — ОБЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОБІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док. 1. до кого, розм. кому, на що і без дод. Відповідати на звертання, поклик і т. ін.; відзиватися, відгукуватися. Словник української мови у 20 томах
- обзиватися — (і) сло́вом не обзива́тися (не озива́тися) / не обізва́тися (не озва́тися) до кого і без додатка. Не розмовляти, не говорити з ким-небудь; мовчати. За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався (Панас Мирний); — Чого се ти усе думаєш? .. Фразеологічний словник української мови
- обзиватися — ВІДЗИВА́ТИСЯ (відповідати на чий-небудь поклик, звертання тощо), ОБЗИВА́ТИСЯ, ОЗИВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відізва́тися, обізва́тися, озва́тися, відгукну́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Словник синонімів української мови
- обзиватися — Обзива́тися, -ва́юся, -ва́єшся; обізва́тися, -зву́ся, обі́звешся і озива́тися, -ва́юся, -ва́єшся, озва́тися, озву́ся, озве́шся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- обзиватися — Обзива́тися, -ва́юся, -єшся сов. в. обізватися, -звуся, -вешся, гл. Отзываться, отозваться, откликаться, откликнуться, заговорить; о животныхъ: кричать, закричать. Як зовуть, так і обзиваються. Ном. № 7127. Словник української мови Грінченка