паладин

ПАЛАДИ́Н, а, ч.

іст. У середні віки – рицар із почту короля;

// Відданий своєму королю або дамі, хоробрий, славетний рицар.

Як втікать Дон-Карлос мусив Разом з цілим товариством, А найкращі паладини Діла чесного шукали – .. Тож тоді й наш лицар віри Став ходить по всьому краю (Леся Українка);

Вона [Лоретта] стиха проказала останні слова романсу, ніби виголошувала нагороду відважному Жанові: І Жан зійшов, мов паладин, – На березі дружина й син. А навкруги юрба ревла (Ю. Яновський);

– Якщо ви справді надаєте такої ваги, – почав Отава, звертаючись тільки до Таї, бо ж вона була авторкою етюда, крім того, хотілося говорити йому лише з нею, не помічаючи її вірних паладинів (П. Загребельний);

// перен., перев. ірон. Людина, беззавітно віддана якій-небудь особі, пристрасний прихильник певної ідеї.

З соняшників сад у неї, Сміючись, вона там ходить, А за нею вслід – веселий Гурт заклятих паладинів (Леся Українка);

– А чи крім молока райських птахів є там також коров'яче ? – Лишень “карнейшен”. – Отже, мій милий паладин, треба б дістати і свіжого молока. Є там якісь вітаміни? (У. Самчук).