промінчик

ПРОМІ́НЧИК, а, ч.

Зменш. до про́мінь 1, 2.

Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (В. Собко);

В кімнаті чергового крізь маленьку щілину пробивався вузенький промінчик світла, вказуючи на те, що станція не спить (П. Загребельний);

По скронях побігли промінчики дрібненьких зморщок (В. Козаченко);

Молоді письменники добре знали оцінки Франка. Деякі боялись підійти до нього з своїми рукописами, щоб не втратити останнього промінчика надії, що їхній твір вдалий (з наук.-попул. літ.).