промінчик
ПРОМІ́НЧИК, а, ч. Зменш. до про́мінь 1, 2.
Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (Собко, Запорука.., 1952, 61);
В кімнаті чергового крізь маленьку щілину пробивався вузенький промінчик світла, вказуючи на те, що станція не спить (Загреб., Європа 45, 1959, 256);
По скронях побігли промінчики дрібненьких зморщок (Коз., Нові Потоки, 1948, 5);
Молоді письменники добре знали оцінки Франка. Деякі боялись підійти до нього з своїми рукописами, щоб не втратити останнього промінчика надії, що їхній твір вдалий (Письмен. зблизька, 1958, 30).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- промінчик — промі́нчик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- промінчик — див. промінь Словник синонімів Вусика
- промінчик — -а, ч. Зменш. до промінь 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- промінчик — ПРОМІ́НЧИК, а, ч. Зменш. до про́мінь 1, 2. Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (В. Словник української мови у 20 томах
- промінчик — Промі́нчик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)