просвітліти

ПРОСВІТЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. тільки 3 ос. Стати світлим, світлішим.

Просвітліло небо, І зникає мла (І. Муратов);

// безос.

Просвітліло після дощу, і потім зразу земля стала парувати і почало сходити скрізь: все зазеленіло! (В. Барка);

// Зникнути під дією світла (про темряву).

Просвітліла Коло мене темнота (Л. Первомайський).

2. перен. Пройнятися радістю, вдоволенням і т. ін.

Дід Олофір і баба Федора перезирнулися. Баба вся просвітліла (О. Донченко);

Від тієї думки вона нараз просвітліла, сповнилась дивно безжурним настроєм (Ю. Бедзик);

Степан пригноблено закурив свою легку цигарку, але Надійка так палко на нього глянула, що він умить просітлів, поринаючи у м'яке літепло, і насолодно подумав, ховаючи листа до кишені: – Люба Надійка! (В. Підмогильний);

// чим. Виразом обличчя передати стан радості, вдоволення і т. ін.

І він той хліб, помазаний пірцем, Поцілував, підняв не для розлуки, Немовби землю рідну взяв на руки І не стемнів, а просвітлів лицем! (А. Малишко);

// Виразити радість, вдоволення і т. ін (про обличчя і т. ін).

Обличчя Леоніда просвітліло, наче небезпека вже минула (М. Стельмах);

Суворе його обличчя просвітліло від дитячої усмішки (Ю. Яновський).

3. перен. Стати виразним, чітким, ясним (про свідомість, думки і т. ін.).

Нам час не датися на глум: Здіймуться дружні хлопські руки, І просвітліє хлопський ум! (з народної пісні).

◇ (1) Просвітлі́ло в голові́ <�Голова́ просвітлі́ла> у кого і без дод. – хто-небудь вийшов із стану непритомності, запаморочення і т. ін.

Твердохліб лежав один у кімнаті і прислухався до самого себе і чув, як стугоніла у скронях кров. В голові просвітліло, коли б тільки не тупий біль у потилиці (І. Цюпа);

Ранкова прохолода трохи остудила тіло. Просвітліла голова, зникли тупий неприємний біль у потилиці і гіркота в роті (Ю. Збанацький);

Звісив з полика ноги, торкнувся вузлуватими пальцями долівки і відчув, як струмок пройшов по тілу холодом. У голові наче просвітліло (Микола Чернявський).