скручувати

СКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок. СКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док.

1. що. Крутячи, звивати що-небудь.

Сучи аркан, Дурний султан, Та й скручуй тугенько! Бо туркам всім Висіть на їм Прийдеться довгенько (П. Гулак-Артемовський);

Кабельне виробництво – складне і багатогранне .. Виріб у процесі виготовлення проходить десятки різноманітних операцій: його витягують, скручують, перемотують (з газ.);

// Крутячи, сплітаючи нитки, пасма, стебла і т. ін., робити, виготовляти що-небудь.

Із дроту держальце скрутить він умудрився (Л. Глібов);

Стара вже оставалась позаду: важко їй було підняти снопа, важко скрутити перевесло: руки раз по раз слабшали (Грицько Григоренко);

Віхтик швиденько з соломи скрутила [Секлета], у піч на жар віхтик і роздуває (А. Головко);

// Повертаючи в протилежні боки краї мокрої тканини, видавлювати воду чи іншу рідину.

Так скрутила [Мотря] сорочку в руках, що вона чвакнула.., а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі (І. Нечуй-Левицький);

Шура акуратно скрутила руками наскрізь промоклу онучу, і з неї потекло (О. Гончар);

// Згинати, скорчувати (перев. про дію вогню).

Сірник ледве тремтів у руці Аксель, яка .. стежила за вогником, що поволеньки скручував білу трісочку (Олесь Досвітній);

// Згортати що-небудь трубкою, клубком, кільцем і т. ін.

Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив'язував корові до хвоста (В. Гжицький);

Майстри почали хвалитися своєю силою: один зав'язував узлом і розв'язував залізну коцюбу, другий скручував у дудочку срібний німецький талер (З. Тулуб);

Похапцем скрутив [Малинка] галстука, сунув у бокову кишеню (С. Васильченко);

Мав Духнович при собі шинелю в скатці, але не догадавсь її розкрутити. Як скрутив її ще в таборі з допомогою і за вказівкою Гладуна, так і зараз тримав на собі скрученою (О. Гончар).

2. кого, що. Повертаючи вбік шию, голову, намагаючись побачити кого-, що-небудь, простежити за кимсь, чимсь.

Скручую в'язи і дивлюся в чорну столову за сірим вікном (М. Коцюбинський);

Скрутив [Славко] у її бік шию й водив очима за її рухами (Л. Мартович);

// Неприродно вивертати (кінцівки, шию і т. ін.).

Єгору Скрипучий ревматизм скрутив суглоби ніг (М. Бажан);

// безос.

В'язи йому після фронтової контузії скрутило ото трохи набік, і голова на них майже не рухається (О. Гончар);

Тимко підскочив до грека ззаду, палицею .. стьобнув по шиї. Той заревів від болю. Голову йому скрутило набік (Григорій Тютюнник);

// Вивертати кому-небудь руки назад і, тримаючи або зв'язавши їх так, позбавляти можливості чинити опір.

Її знов хапають [слуги] за руки, скручують і в'яжуть (Леся Українка);

Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв'язали йому руки (М. Стельмах);

Вона по комусь стріляла, але за мить її уже й саму скрутили, затовкли обличчям у тачанку (О. Гончар);

// Крутячи, повертаючи, відокремлювати, зривати чи пошкоджувати що-небудь.

По дорозі він костурякою збивав траву, молоденькі вишні скручував, одчахував гілки (Панас Мирний);

– Надибали ми якось в сусідньому ешелоні кілька ящиків апельсинів та яблук.., – блискає в усмішці зашмарований Прошка. – І, клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже їх поскручував (О. Гончар);

– Ох, і замка дістав, Іване Івановичу! Чорта з два тепер скрутять (Остап Вишня);

Він не випустив [кільця], а сильно вивернув його ліворуч і так скрутив бугаєві губу, що той заревів від болю (Григорій Тютюнник).

3. що. Викривляти, робити косим; скошувати.

Вдався Улас до сільського господарства зовсім непридатним .. Пошлють биків поганяти – борозну скрутить, огріхів наробить (Григорій Тютюнник).

4. кого, що. Туго зв'язувати що-небудь докупи, разом.

Навіть не чув [Тихін], як скручували руки вірьовками туго, чи боліло (А. Головко);

Він із зв'язківцями туго скручував кабелем по чотири гранати (М. Стельмах);

За мить була [Ганна] вже боса, в одній сорочці. Скрутила поясом одяг, взяла в руку наган і .. стала тихо забродити в воду (О. Гончар);

Явтух .. міцно скрутив йому [коневі] морду ремінним поводом (Г. Епік).

5. кого, що. Дуже згинати, скорчувати.

Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Панас Мирний);

Судороги скрутили Лукію (О. Донченко).

6. тільки док., кого, що, перен., розм. Знесилювати, украй виснажувати (про хворобу).

Ось уже близько двох місяців тіпає його .. неподатлива хвороба, що безжально скрутила його міцний, залізний організм (С. Добровольський);

// тільки док. Довести до смерті:.;

// безос.

Його живо скрутило: за день не стало! (Грицько Григоренко).

7. тільки док., кого, перен. Змучити, замучити (про біду, горе і т. ін.).

Біда тая зовсім його скрутила (Марко Вовчок);

[Сокуренко:] Е, слухайте, паніматусю, і не таку бумагу даси, як скрутить тебе лихо! (М. Кропивницький);

Чи так уже його біда та горе скрутили, – прямо не той Петро став (Г. Хоткевич);

Я ж уже згадував вам, що раніше ніколи б був не подумав, що те нещастя може так скрутити людину! (Ірина Вільде).

8. тільки док., кого, що, перен., розм. Підкорити своїй волі, зробити слухняним, покірним кого-небудь.

Можна скрутити громаду, показати їй, що Гордій має силу і може примусити поважати його право (Б. Грінченко);

– Ах, герой!.. – дратувався Андрій. – Хамовитий хлопець. Доведеться скрутити (Ю. Бедзик);

// Угамувати, перебороти в собі якесь почуття.

Може, й плюнув би в люті Плачинда на Давида, але коли згадав, що тоді доведеться по всьому селі дражнити собак, щоб хтось поздіймав з покрівлі вікна, мусив скрутити свою гордість (М. Стельмах);

// Скориставшись із певних обставин, скомпрометувати кого-небудь, домогтися усунення його з посади і т. ін.

Забрьоху скрутив [писар] з сотничества [сотенства] (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Я Ястшембського скрутив за довги та й випер з Журавки (І. Нечуй-Левицький).

9. розм. Змінювати напрямок руху вбік від попереднього; звертати.

Скрутив [Іван] у бокову доріжку, щоби не стрічатися з бароном (І. Франко);

Олекса повернув на Ясінь, а Павло ніби на Ямну, але скоро скрутив у праву руку й подався на Путилів (Г. Хоткевич);

Фіра скрутила на плебанію (Ірина Вільде);

* Образно. Кожний з них мислив о Довбуші, кожний .. хотів бути подібним, але – життя скручувало зовсім у інший бік (Г. Хоткевич);

// Змінювати напрямок свого плину, пролягання (про річку, дорогу і т. ін.).

Над річкою великий камінь... один-однісінький... Відтам річка скручує на північ... (І. Франко);

Ось дорога скрутила вбік, побігла з гори в долину (М. Коцюбинський);

Лісна дорога раптом скрутила вбік (Мирослав Ірчан).

10. тільки док., що, розм. Змолоти (перев. на жорнах).

Явдоха зібралася скрутити на жорнах зерна (С. Чорнобривець).

11. тільки док., що, розм., рідко. Зняти (кінофільм).

Я взявся за фільм “Звенигора”. Я скрутив його за три місяці (О. Довженко).

12. тільки док., що, перен., розм. Зробити щось підступне.

Я знаю, як Чижик за Совинських діло скрутив... Совинський дівку встрелив... Чижик і скрутив діло .. І покрили... Людську кров покрили... (Панас Мирний);

– Читай, – обізлився Степан Кушнір і з-за Варчукового плеча почав дивитися на газету, щоб дукач не скрутив чогось по-своєму (М. Стельмах).

(1) Скру́чувати (сука́ти, ти́кати і т. ін.) / скрути́ти (зсука́ти, ти́кнути, ткну́ти і т. ін.) ду́лю ([дві] ду́лі), вульг.:

а) робити дулю.

Тимко, що саме втирався після вмивання, скрутив під рушником дулю. “Ось на, погризи. А на вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю” (Григорій Тютюнник);

Треба було, мабуть, зовсім не чіпати цього кляузного попа. Зсукати б йому дулю при зустрічі .., щоб нічого лихого не сталося (О. Гончар);

б) (кому, перен., груб.) показувати дулю на знак зневажливого ставлення до кого-небудь або незгоди з кимсь, чимсь і т. ін.

Юрба дітей крадеться до повітки і почина заглядати у загородку крізь щілини, одні регочуть, другі язика показують або дулі сотають (М. Кропивницький);

– Дожидайся тепер, брехухо, хустки від невістки! – чую, кричить вже біля воріт Петренчиха та дулі мені тиче... (Л. Яновська);

– Не попадайся ж і ти мені .. – Ось тобі! – і Івась ткнув йому дулю (Панас Мирний);

Палажка вийшла з волості з Кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому (І. Нечуй-Левицький);

Дітей, іродові баби, понавчали дулі сукати (Дніпрова Чайка);

(2) Скру́чувати / скрути́ти кула́к (кулаки́) – згинати і притискати до долоні стиснуті пальці.

[Кнур:] Діду! ти багато знаєш пісень? Заспівай мені. Заспівай такої, щоб... аж жили мотало! (Скручує кулак і розгортає його) (Панас Мирний);

Скочив Олексій із свого місця, неначе зразу виріс, скрутив кулаки, зціпив зуби од таємної радості (П. Куліш);

(3) Скру́чувати / скрути́ти цига́рку – насипаючи тютюн на шматок паперу і туго завиваючи його, робити цигарку.

Сів я.., одну цигарку долі кинув, другу скручую (І. Муратов);

Микита скрутив цигарку, одвернувся від дівчат і затулив вуха (М. Кропивницький);

Хапа́ють (напада́ють, кру́тять) / вхопи́ли (напа́ли, скрути́ли) ко́рчі́ див. ко́рчі.

◇ Біс одни́м мотузо́чком скрути́в див. біс¹;

(4) Воло́ві ши́ю (ро́ги) скру́тить (мо́же скрути́ти) – надзвичайно сильний, дужий.

Рахнівський сотник Діденко – козарлюга, волові шию скрутить, нежонатий (Я. Качура);

Наталка глянула на свої худі, тоненькі руки .. і зітхнула. Справді, їй не рівнятися з дужою і відчайдушною Параскою, що може волові роги скрутити (С. Добровольський);

Гну́ти (згина́ти, скру́чувати) / зігну́ти (скрути́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі) див. гну́ти;

Зігну́ти (скрути́ти) в бара́нячий ріг див. згина́ти;

(5) Скрути́ти на гужа́ кого – примусити кого-небудь бути слухняним, покірним, дисциплінованим.

– Коли ти кепський вояка, то він тебе на гужа скрутить, а коли чесно виконуєш свою місію, то від нього тобі шана і хвала (О. Гончар);

(6) Скрути́ти (зверну́ти, злама́ти, рідше вкрути́ти) в'я́зи (карк, ши́ю):

а) (кому і без дод.) дуже побити кого-небудь.

[Павло:] Може, ще хто, хлопці наважується звернути мені в'язи, то виходь (М. Кропивницький);

Терпить гуцул біль, як ніхто .. Кидається у бій і валить топірцем направо-наліво, аж поки не скрутять в'язи, не вдушать (Г. Хоткевич);

Про людське око він трусонув Степана, дав йому запотиличника, а Данькові скрутив карка (М. Стельмах);

б) покалічитися, вбитися або загинути.

Так з гори чимчикувать пустився [Осел], Що трохи шиї не звернув (Л. Глібов);

– Отак наші! – промовив глухо чоловік. Трохи не впав? .. тут і в'зи звернеш! (Панас Мирний);

– Звісно, куди в таку тьму? – підтримав котрийсь із шоферів. – Десь у кюветі в'язи скрутиш. Або налетиш на міну. Краще до ранку (О. Гончар);

Доживу віка, докалічію. Допоки жили не зірву чи не зламаю шиї (В. Стус);

в) (кому і без дод.) зазнати невдачі, поразки в чому-небудь, не дістати бажаних наслідків.

[Омелян:] Але на таких річах [речах] він може карк скрутити (І. Франко);

При такому ставленні, як у вас, тут який завгодно директор в'язи скрутить (Ю. Збанацький);

г) уживається як погроза побити, покарати кого-небудь.

[Печерниця:] Я підгледів, як він у руку їх цілував. [Храпко:] Він? блазень! Та я йому рота набік поверну! Я йому в'язи вкручу, бісовому синові (Панас Мирний);

Припалив [Андрій] цигарку. А доярка далі за своє: – В корівнику не курять! – Мовчи, поки карка не скрутив (Є. Куртяк);

ґ) (рідко чому) пошкодити, зіпсувати що-небудь.

Виїхали хлопці на поле з машиною; чи протягли, чи не протягли її разів зо три вподовж поля, як біжить один у село. – .. Нещастя!.. – Яке нещастя? – Зовсім к лихій годині вкрутили в'язи машині! (Панас Мирний);

(7) Скрути́ти (облама́ти, вкрути́ти, прите́рти) / скру́чувати (обла́мувати, вкру́чувати, притира́ти, пра́вити) ро́ги:

а) робити покірним, примушувати кого-небудь підкоритись, присмиряти.

Вже ми їм [хлопам] притремо роги! (І. Франко);

– А цьому Пилипу ми таки вкрутимо роги, зробимо з нього чоловіка (В. Кучер);

А Омелькові роги скрутимо (В. Речмедін);

– От ми тут трохи і притрем їм [сусідам] роги (Л. Костенко);

– Ти занадто самовпевнений, козаче,.. Але ми й не таким роги обламували (В. Малик);

– Заводоуправління йому нової хати не дасть – поскаче, поскаче, а потім пошле-таки свою каргу к бісу і приповзе до мене на колінах! Не таким роги правили (С. Тельнюк);

б) (док.) долати, збороти кого-небудь.

– І доки ми будемо панський гніт і наругу терпіти? – Прийде час, Харитоненкові роги обламаємо! – твердить Сильвестр (К. Гордієнко);

Оксюта дивився, як околицею села віддаляється Кирик. .. Але краще з ним не стикатись, тут не вгадаєш, хто кому роги обламає (Є. Гуцало);

(8) Скрути́ти ро́ги само́му чо́ртові (чо́рту) – подолати, подужати будь-кого, будь-що.

Нехай вона скаже лиш одне слово, і він буде щасливий, і завтра скрутить роги самому чортові (П. Автомонов);

– З усього видно: люди стоящі... Такі самому чорту, як раз плюнути, роги скрутять (І. Головченко і О. Мусієнко);

(9) Скрути́ти / скру́чувати го́лову:

а) (кому) убити, знищити кого-небудь.

Клятий Песьоголовець уже знищив дев'яносто дев'ять хлопців. Час йому вже голову скрутити!.. (з легенди);

Всім нам він скорше або пізніше голову скрутить (Б. Лепкий);

б) уживається як погроза.

Я кождому [кожному] голову скручу, хто би посмів з тебе сміятися (і. Франко);

– Хто зачепить її хоч пальцем, тому скручу голову! (П. Загребельний);

в) загинути або покалічитися.

– Роби ти, що хоти [хочеш]. Хоч голову скрути, про мене (П. Гулак-Артемовський);

(10) Щоб мене́ скрути́ло, безос. – уживається як клятва на підтвердження правдивості сказаного.

Щоб мене скрутило, щоб у мене очі полускались, щоб мені крізь землю провалитись.., як тому правда, що Хівря набрехала вам. – Так клялась Явдоха, аж Хіврі страшно стало (Грицько Григоренко);

(11) Язи́к у петлю́ скрути́ло кому, безос. – хто-небудь втратив здатність говорити від хвилювання, злості і т. ін.

– А ти хвостом не крути. Як Оксена не було – до гурту підпрягався, а побачив – зараз тобі язик у петлю скрутило (Григорій Тютюнник).