слава

СЛА́ВА, и, ж.

1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін.

Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (прислів'я);

Не для слави, – для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка);

Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою буде слава твоя між людьми, Ахіллесе! (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (А. Хижняк);

Деколи Іван Антонович трохи навіть заздрив ранній славі Брянського (О. Гончар);

// кого. Відомість кого-небудь у певній сфері.

Ще в школі вона справедливо заслужила славу чи не найвправнішої рисувальниці (Ю. Шовкопляс);

// Доблесні діла, героїчні подвиги.

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Т. Шевченко);

Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (І. Нечуй-Левицький);

// чого, чия. Той, ким пишаються, хто своїми заслугами, талантом і т. ін. приніс широке визнання, відомість кому-, чому-небудь.

Довбуш! Слава Опришківства і всеї Гуцульщини (Г. Хоткевич);

Я ніяк не можу прибути у Київ, щоб разом з другими вшанувати нашу гордощ [гордість] і нашу славу – Марью [Марію] Костянтинівну Заньковецьку (Панас Мирний);

А слава сцени – Саксаганський! Кого він з нас не чарував .. – Яких він типів не вдавав? (Микола Чернявський).

2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація.

Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше (Номис);

– Скрізь по людях склалася і про мене слава. Он і в полі, вітрику, кипить моя страва (Л. Глібов);

– Ну, що тобі сталося від того, що, може, і сказав у серцях [спересердя] яке слово чоловік? – питався суддя .. – А слава? – доводила Пріська (Панас Мирний);

[Руфін:] Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу (Леся Українка);

– Чого ти водилася з Денисом? Ти знаєш, яка за ним слава ходить? (Григорій Тютюнник);

По цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка (О. Довженко);

// звичайно у сполуч. зі сл. недобрий, лихий і т. ін. Погана думка про чиїсь дії, вчинки і т. ін.

Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (Панас Мирний);

Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий], що стали було люди й цуратись (Г. Квітка-Основ'яненко);

Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Т. Шевченко);

Ріс парубок – росла й нехороша слава про нього. Люди звала його злодієм (М. Коцюбинський);

Похмура слава йшла слідом за сотнею священика Прірви по гірських і лісових теренах польського прикордоння (П. Загребельний);

// рідко. Честь, добре ім'я.

Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Т. Шевченко);

– Лучче [краще] мені руку утять, – лучче мені очей рішитися, чим віддати славу моєї дочечки на поручительство [ганьбу]! (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Безчестя, ганьба.

– Хто крав гроші, у кого вони на руках були, – той хай і одвіча [відповідає]. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (Панас Мирний);

Не боюсь я поговору, Не боюся слави, Бо люблю тебе, мій милий, Щиро (Микола Чернявський);

[Іван:] Ось вернеться Олекса, все піде гаразд: і Мар'яна повеселіє і слави ніякої не буде... (С. Васильченко).

3. перев. у сполуч. зі сл. ходити, піти, розпускати і т. ін. Чутка, звістка про кого-, що-небудь.

Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (І. Нечуй-Левицький);

Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Л. Глібов);

// Поговір, пересуди, розмови.

Не минула слава тая, Не марно пішла. Удовиця у м'ясниці Сина привела (Т. Шевченко);

Пішла по селу слава, що Векла стоїть у ревізії і подушне платить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Призналася [дочка], що Сава Петрович подарував .. Порубав батько хустку сокирою, дочку ту бив уже, бив. Слава по всьому селу (А. Головко).

4. Вигук, який виражає схвалення, визнання і т. ін.

[Єпископ:] Що Бог тобі показує? [Парвус:] Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають “слава”! (Леся Українка);

Гуртом заспівали [запорожці]: “Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий.., Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!” (Т. Шевченко);

Слава народу, що йде у віках Велетня сміливим кроком! (М. Рильський);

// Бойовий поклик, ура.

І серця стримуючи лет, ми розгорнулися у лаву і ринули під крики “слава!” на лаву ворога (В. Сосюра);

За смужкою води здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно люто ревнуло: – Слава!!! З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (О. Гончар).

5. Жанр народнопоетичної пісенної творчості, у якому піснею прославлають кого-небудь.

Згадаймо такі древні жанри східнослов'янського фольклору, як “плачі” й “слави” (із журн.).

Здобува́ти / здобу́ти недо́бру сла́ву (недо́брої сла́ви) див. здобува́ти;

Здобува́ти / здобу́ти сла́ву див. здобува́ти;

Пуска́ти (сі́яти) / пусти́ти [недо́бру] сла́ву (недо́брі ві́сті) див. пуска́ти;

Рокота́ти сла́ву див. рокота́ти;

Склада́ти (співа́ти) / скла́сти хвалу́ (сла́ву, гімн) див. склада́ти;

(1) – Сла́ва Ісу́су! – Наві́ки Сла́ва! – форма вітання і відповіді на нього.

Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос. – Слава Ісусу!.. – Навіки слава (М. Коцюбинський);

Честь і сла́ва (хвала́, ша́на) див. честь.○ Віддава́ти / відда́ти сла́ву див. віддава́ти.

◇ Вво́дити / ввести́ в сла́ву див. вво́дити;

Ма́ти сла́ву див. ма́ти²;

Нароби́ти сла́ви див. наро́блювати;

(2) На сла́ву:

а) для прославлення кого-, чого-небудь.

Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на Славу (Т. Шевченко);

Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить. Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне (М. Зеров);

б) дуже добрий, прекрасний, чудовий.

Картина – не хлопець! Люди казали: от би спарувати – на славу була б пара!.. (Панас Мирний);

Кімната вийшла на славу (О. Гончар);

Затертий старим салом та часником борщ був на славу (Л. Дмитерко);

в) дуже добре, прекрасно, чудово.

Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Панас Мирний);

Не будемо будити ні бабуню, ні матір .. Ляжемо собі в клуні на сіні та й виспимось на славу (М. Стельмах);

Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли – на славу! (А. Головко);

г) дуже.

Ні, вже не оклигну, Таки вмру, – пожалкуй. Ще й ногою дригну! І святих не скликай: Вилають на славу! (П. Гулак-Артемовський);

– Дівчата на славу красиві (Г. Квітка-Основ'яненко);

Не вихо́дити із сла́ви див. вихо́дити;

Окрива́ти / окри́ти сла́вою див. окрива́ти;

Окрива́тися / окри́тися сла́вою див. окрива́тися;

Підніма́ти (підійма́ти, підно́сити і т. ін.) / підня́ти (піднести́, підійня́ти і т. ін.) на щит [сла́ви] див. підніма́ти;

Покрива́ти / покри́ти сла́вою див. покрива́ти;

Покрива́тися / покри́тися сла́вою див. покрива́тися;

Прима́затися до сла́ви див. прима́зуватися;

Пуска́ти / пусти́ти сла́ву (рідко у сла́ву) див. пуска́ти;

(3) Сла́ва Бо́гові (Бо́гу):

а) (у знач. привітання).

Відчиняються двері і на порозі являється об'ємиста особа знайомого священика: – Слава Богу! – Дай Боже здоров'я! (Б. Лепкий);

б) (у знач. пред.) добре, гаразд.

– Але філоксери нема. Ну, і слава богові... (М. Коцюбинський);

в) (у знач. вставних слів) нівроку, далебі, як видно.

– Бо ти вже, слава богу, дівка, а в тебе і одежі доброї немає! – додала вона [мати] і так тихо, так ласкаво (Панас Мирний);

У нас ще, слава богу, корівка була, то й не голодні (з газ.);

(4) Сла́ва і (й) просла́ва – велика слава, широка популярність.

Про нього, про Козака Мамая, не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (О. Ільченко);

(5) Сла́ва тобі́ Го́споди – уживається для вираження схвалення чого-небудь; добре, нівроку.

– Слава тобі Господи, й ти вже немалий... Другі твоїх літ дітей мають... (Панас Мирний);

(6) Сла́ва уві́нчує (укрива́є, покрива́є) / увінча́ла (укри́ла, покри́ла) кого, що – хто-, що-небудь стає відомим, славнозвісним.

Заслужена слава увінчала перші успіхи нового лікаря, і до нього почали приходити пацієнти (Л. Дмитерко);

Був час – я думав, що військова слава У бої з ворогом мене покриє (В. Самійленко);

Сла́ву чини́ти (учини́ти) див. чини́ти¹;

(7) Ті́льки [й] сла́ви (сла́ва), що..., розм. – тільки говориться, вважається так (таким), а насправді інакше (інакший).

[Іван:] Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М. Кропивницький);

Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М. Коцюбинський);

(8) Ті́льки [то] [й] сла́ви (сла́ва), зі сл. що. – уживається для вираження поганої якості, властивості і т. ін. або неякісного виконання, здійснення чого-небудь.

Звести, то я її [“Повію”] сяк-так звів докупи, довів й до краю та тілько [тільки] що й слави, що довів (Панас Мирний);

[Іван:] Яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М. Кропивницький);

Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М. Коцюбинський);

Уві́нчувати / увінча́ти сла́вою див. уві́нчувати;

(9) У (в) сла́ві:

а) прославлений героїчними подвигами, талантом і т. ін.

– Ви скажіть, що він у мене Буде жить в шанобі, в славі. Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві (Леся Українка);

Одлунає гроза, .. і повернетесь ви, як герої, додому у славі, дорогі земляки, побратими і друзі мої! (В. Сосюра);

б) знеславлений, зганьблений.

– Хіба ж ти не знав, що так воно буде? – крізь сльози вимовляє дівчина .. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш, – будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (С. Васильченко);

(10) У (в) сла́ву кого, рідко – те саме, що На (в) честь (див. честь).

Поет новий, що доля охрестила Так само, гайового короля [дуба] Назвав у славу сина: дуб Данила (М. Рильський);

Укрива́тися / укри́тися сла́вою див. укрива́тися;

Укрива́ти / укри́ти сла́вою див. укрива́ти;

У сла́ві ходи́ти див. ходи́ти;

Ухопи́ти за хвіст сла́ву див. ухо́плювати.