слава

сла́ва уві́нчує (укрива́є, покрива́є) / увінча́ла (укри́ла, покри́ла) кого, що. Хто-, що-небудь стає відомим, славнозвісним. Заслужена слава увінчала перші успіхи нового лікаря, і до нього почали приходити пацієнти (Л. Дмитерко); Був час — я думав, що військова слава У бої з ворогом мене покриє (В. Самійленко).

ті́льки (то) (й) сла́ви (сла́ва), зі сл. що. Уживається для вираження поганої якості, властивості і т. ін. або неякісного виконання, здійснення чого-небудь. Звести, то я її (“Повію”) сяк-так звів докупи, довів й до краю та тілько (тільки) що й слави, що довів (Панас Мирний); (Іван:) Яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М. Кропивницький); Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М. Коцюбинський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

слава — (загальне визнання) популярність, знаменитість, славнозвісність, уроч. безсмертя. Словник синонімів Полюги
слава — сла́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
слава — СЛАВА – НЕСЛАВА Слава. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті; репутація; чутка тощо. Літературне слововживання
слава — Широка популярність; (добра) ім'я, репутація; (козача) геройство, подвиги; (сцени) П. світило, зірка; (ганебна) ганьба, безчестя, обр. лаври Герострата; У ФР. чутка, вістка, поговір; прослава. Словник синонімів Караванського
слава — 1. Частина, на які поділено кафизми; статія; 2. Славослів'я "Слава Отцю і Сину і Святому Духові", яке завершує кожну статтю кафизми; 3. Те саме, що славослів'я мале Словник церковно-обрядової термінології
слава — див. вигадка; наклеп; ура Словник синонімів Вусика
слава — Слава — браво — ура Слово слава здебільшого виступає в функції іменника: «Гей ну, хлопці, до зброї — на герць погуляти, слави здобувати!» (історична пісня). «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
слава — -и, ж. 1》 Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. || кого. Відомість кого-небудь у певній сфері. || Доблесні діла, героїчні подвиги. || чого, чия. Великий тлумачний словник сучасної мови
слава — СЛА́ВА, и, ж. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (прислів'я); Не для слави, – для вас, мої браття... Словник української мови у 20 томах
слава — Добра слава лежить, а лиха далеко біжить. Добра слава про людину не так швидко розходиться, як погана. Пустили лиху славу про неї. Лихо говорять про неї. Слава Богу, що зломив лиш ногу. Приповідки або українсько-народня філософія
слава — ГАНЬБА́, СО́РОМ, СТИД, БЕЗЧЕ́СТЯ, БЕЗСЛА́В'Я, НЕСЛА́ВА, НАРУ́ГА, ХУЛА́ книжн., БЕ́ШКЕТ рідше, ОСОРО́МА рідше, ПОЗО́РИЩЕ розм., СОРОМО́ТА розм., СТИДО́ВИСЬКО розм., СТИДО́ВИЩЕ розм., СТРАМ розм., СТРАМО́ТА розм., СТРАМО́ВИСЬКО розм., СТРАМО́ВИЩЕ розм. Словник синонімів української мови
слава — СЛА́ВА, и, ж. 1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Укр.. присл.. Словник української мови в 11 томах