слава

СЛА́ВА, и, ж.

1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін.

Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Укр.. присл.., 1955, 365);

Не для слави,— для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Л. Укр., І, 1951, 348);

Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою буде слава твоя між людьми, Ахіллесе! (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 397);

Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367);

Деколи Іван Антонович трохи навіть заздрив ранній славі Брянського (Гончар, III, 1959, 198);

// кого. Відомість кого-небудь у певній сфері.

Ще в школі вона справедливо заслужила славу чи не найвправнішої рисувальниці (Шовк., Інженери, 1956, 274);

// Доблесні діла, героїчні подвиги.

Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Шевч., І, 1963, 139);

Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (Н.-Лев., І, 1956, 153);

// чого, чия. Той, ким пишаються, хто своїми заслугами, талантом і т. ін. приніс широке визнання, відомість кому-, чому-небудь.

Довбуш! Слава Опришківства і всеї Гуцульщини (Хотк., II, 1966, 153);

Я ніяк не можу прибути у Київ, щоб разом з другими вшанувати нашу гордощ [гордість] і нашу славу — Марью [Марію] Костянтинівну Заньковецьку (Мирний, V, 1955, 422);

А слава сцени — Саксаганський! Кого він з нас не чарував.. — Яких він типів не вдавав? (Черн., Поезії, 1959, 259).

По́вний кавале́р о́рдена Сла́ви див. по́вний.

◊ Вбива́тися (вби́тися) в сла́ву див. вбива́тися¹;

Віддава́ти (відда́ти) сла́ву див. віддава́ти;

На сла́ву:

а) для прославлення кого-, чого-небудь.

Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на Славу (Шевч., II, 1963, 160);

— Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить. Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне (Зеров, Вибр., 1966, 252);

б) дуже добрий, прекрасний, чудовий.

Картина — не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара!.. (Мирний, III, 1954, 163);

Кімната вийшла на славу (Гончар, Тронка, 1963, 324);

Затертий старим салом та часником борщ був на славу (Дмит., Розлука, 1957, 186);

в) дуже добре, прекрасно, чудово.

Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Мирний, IV, 1955, 144);

— Не будемо будити ні бабуню, ні матір.. Ляжемо собі в клуні на сіні та й виспимось на славу (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 183);

Усі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли — на славу! (Головко, II, 1957, 48);

г) дуже.

— Ні, вже не оклигну, Таки вмру,— пожалкуй. Ще й ногою дригну! І святих не скликай: Вилають на славу! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 156);

— Дівчата на славу красиві (Кв.-Осн., II, 1956, 310);

Не вихо́дити із сла́ви див. вихо́дити;

Окрива́ти (окри́ти) сла́вою, рідко — те саме, що Укрива́ти (укри́ти) сла́вою ( див. укрива́ти).

І може — (о, солодка мріє!) — Гучною славою окрив Якийсь невіглас мій портрет І скаже: тож-то був Поет! (Пушкін, Є. Онегін, перекл. Рильського, 1949, 63);

Окрива́тися (окри́тися) сла́вою, рідко — те саме, що Укрива́тися (укри́тися) сла́вою ( див. укрива́тися).

Рицарство, що на морі билось, Невмирущою вовіки Славою окрилось (П. Куліш, Вибр., 1969, 413);

Підніма́ти (підійма́ти, підня́ти, підійня́ти) на щит сла́ви див. підніма́ти;

Прима́затися до сла́ви див. прима́зуватися;

Склада́ти (скла́сти) сла́ву див. склада́ти;

Сла́ва і (й) просла́ва див. просла́ва: Ті́льки [й] сла́ви (сла́ва), що…, розм. — тільки говориться, вважається так (таким), а насправді інакше (інакший).

[Іван:] Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (Кроп., І, 1958, 93);

Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (Коцюб., III, 1956, 145);

У (в) сла́ву кого, рідко — те саме, що На (в) честь ( див. честь).

Поет новий, що доля охрестила Так само, гайового короля [дуба] Назвав у славу сина: дуб Данила (Рильський, III, 1961, 282);

Укрива́тися (укри́тися, покрива́тися, покри́тися) сла́вою див. укрива́тися, покрива́тися;

Укрива́ти (укри́ти, покрива́ти, покри́ти) сла́вою див. укрива́ти, покрива́ти.

2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація.

Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше (Номис, 1864, № 4453);

— Скрізь по людях склалася і про мене слава. Он і в полі, вітрику, кипить моя страва (Гл., Вибр., 1951, 233);

— Ну, що тобі сталося від того, що, може, і сказав у серцях [спересердя] яке слово чоловік? — питався суддя.. — А слава? — доводила Пріська (Мирний, III, 1954, 59);

[Руфін:] Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу (Л. Укр., II, 1951, 368);

— Чого ти водилася з Денисом? Ти знаєш, яка за ним слава ходить? (Тют., Вир, 1964, 239);

По цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка (Довж., І, 1958, 95);

// звичайно у сполуч. із сл. недобрий, лихий і т. ін. Погана думка про чиїсь дії, вчинки і т. ін.

Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (Мирний, І, 1949, 235);

Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий], що стали було люди й цуратись (Кв.-Осн., II, 1956, 256);

Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Шевч., І, 1963, 22);

Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звала його злодієм (Коцюб., І, 1955, 444);

Похмура слава йшла слідом за сотнею священика Прірви по гірських і лісових теренах польського прикордоння (Загреб., Шепіт, 1966, 54);

// рідко. Честь, добре ім’я.

Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Шевч., II, 1963, 417);

; — Лучче [краще] мені руку утять,— лучче мені очей рішитися, чим віддати славу моєї дочечки на поручительство [ганьбу]! (Кв.-Осн., II, 1956, 441);

// Безчестя, ганьба.

— Хто крав гроші, у кого вони на руках були,— той хай і одвіча [відповідає]. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (Мирний, IV, 1955, 197);

Не боюсь я поговору, Не боюся слави, Бо люблю тебе, мій милий, Щиро (Черн., Поезії, 1959, 128);

[Іван:] Ось вернеться Олекса, все піде гаразд: і Мар’яна повеселіє і слави ніякої не буде… (Вас., III, 1960, 38).

◊ Ви́зволити з сла́ви — допомогти вийти з скрутного становища, позбутися безчестя, ганьби.

Вона ніколи Йосипа не любила; він їй потрібен був, щоб витягти її з неволі, визволити з слави… (Мирний, IV, 1955, 57);

Нароби́ти сла́ви див. наро́блювати;

Пуска́ти (пусти́ти) сла́ву на (про) кого, рідко Пуска́ти (пусти́ти) у сла́ву кого — ославляти, знеславлювати, ганьбити кого-небудь.

Випровадили нечестю старостів… А на парня [парубка] пустили славу, що й повік не збув! (Кв.-Осн., II, 1956, 489);

Ні за що, ні про що пустив у славу (Г.-Арт., Байки.., 1958, 148);

Сла́ву чини́ти (учини́ти) — знеславлювати, ганьбити.

— Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко (Сл. Гр.);

Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали [зітхали], Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (Котл., І, 1952, 144);

У сла́ві ходи́ти — бути зганьбленим, знеславленим.

3. перев. у сполуч. із сл.— ходити, піти, розпускати і т. ін. Чутка, звістка про кого-, що-небудь.

Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (Н.-Лев., VI, 1966, 367);

Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Гл., Вибр., 1951, 37);

// Поговір, пересуди, розмови.

Не минула слава тая, Не марно пішла. Удовиця у м’ясниці Сина привела (Шевч., II, 1963, 207);

Пішла по селу слава, що Векла стоїть у ревізії і подушне платить (Кв.-Осн., II, 1956, 423);

Призналася [дочка], що Сава Петрович подарував.. Порубав батько хустку сокирою, дочку ту бив уже, бив. Слава по всьому селу (Головко, II, 1957, 192).

4. Вигук, який виражає схвалення, визнання і т. ін.

[Єпископ:] Що бог тобі показує? [Парвус:] Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л. Укр., II, 1951, 498);

Гуртом заспівали [запорожці]: «Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий.., Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!» (Шевч., І, 1963, 202);

Слава народу, що йде у віках Велетня сміливим кроком! (Рильський, III, 1961, 121);

// Бойовий поклик, ура.

І серця стримуючи лет, ми розгорнулися у лаву і ринули під крики «слава!» на лаву ворога (Сос., II, 1958, 409);

За смужкою води здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно люто ревнуло: — Слава!!! З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (Гончар, II, 1959, 250).

Сла́ва бо́гові (бо́гу) див. бог;

Сла́ва го́сподові; Сла́ва тобі́ го́споди див. госпо́дь;

— Сла́ва Ісу́су! — Наві́ки Сла́ва!, діал.— форма вітання і відповіді на нього.

Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос. — Слава Ісусу!.. — Навіки слава (Коцюб., II, 1955, 317);

Співа́ти сла́ву див. співа́ти.

◊ Вво́дити (ввести́) в сла́ву див. вво́дити;

Ма́ти сла́ву:

а) бути широко відомим, популярним.

[Руфін:] Видно, любий тестю, що ти давно вже в Римі не бував, а то ти б знав, хто має славу в Римі (Л. Укр., II, 1951, 359);

б) (кого) вважатися ким-небудь.

Мав [Владко] славу дуже забавного [дотепного] оповідача (Фр., VI, 1951, 142);

У (в) сла́ві:

а) прославлений героїчними подвигами, талантом і т. ін.

Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті сл., 1968, 136);

— Ви скажіть, що він у мене Буде жить в шанобі, в славі. Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві (Л. Укр., І, 1951, 382);

Одлунае гроза,.. і повернетесь ви, як герої, додому у славі, дорогі земляки, побратими і друзі мої! (Сос., II, 1958, 219);

б) знеславлений, зганьблений.

— Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляє дівчина.. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (Вас., І, 1959, 113).